Зеленський і вибори

Кожне порівняння кульгає. Порівняння чинного українського президента з британським премʼєром часів другої світової кульгає на обидві ноги. Аристократ з роду герцогів Мальборо, що народився і виріс у Бленгеймському палаці, та хлопчик, що виростав у спальному кварталі Кривого рогу. Схожий на бульдога опецькуватий Черчилль, який вперше очолив уряд після десятиліть у британській політиці у свої 65, та стрункий підтягнутий Зеленський, що увірвася у велику політику просто з "95 кварталу", ставши наймолодшим президентом України. Володимир Олександрович виграв всенародні вибори з розгромним рахунком, не лишивши опоненту жодного шансу – Вінстон Леонард Спенсер-Черчилль очолив уряд Його Величності тільки тому, що лідер торі Невілл Чемберен смертельно хворий подав у відставку...

Ці невідповідності можна множити і множити. Приміром український президент напевно віддає перевагу іншим енергетикам, аніж віскі з содовою зранку та 16 сигарам на день... Але безмовно є і те, що єднає 61-го премʼєр-міністра Великої Британії та 6-го Президента України. Обидва вони безумовно харизматичні. Обидва стали чоловіками долі для своїх країн у момент екзистенційної загрози самому існуванню держав, які вони очолювали. І обидва виявились дуже посередніми політиками у звичайний час.

Двічі лауреат Пулітцерівської премії Томас Рікс, автор чудового біографічного дослідження "Черчилль і Орвелл. Битва за свободу", так характеризує друге премʼєрство Черчилля: 1950 року Вінстон "припустився однієї з найсерйозніших і найприкріших помилок у своє­му житті: став прем’єр-міністром удруге" та продовжує: ""він не був ані надто зацікавленим, ані взагалі спроможним вирішити два головних питання, що стояли перед ним, — відбудови британської внутрішньої економіки і згортання зовнішньої політики відповідно до повоєнного статусу країни, що суттєво погіршився. Якщо 1930-ті були для Черчилля роками "політичної пустки", то 1950-ті стали роками конфузу. Як прем’єр-міністру мирного часу йому бракуватиме також простоти його місії під час Другої світової війни, яка полягала в тому, щоби просто вижити, а потім узяти гору над німцями".

Зеленський може припуститись ще гіршої помилки: відкласти вибори Президента на невизначений час – до завершення воєнного стану. От тільки біда в тому, що попри непопулярність серед українських виборців ідеї виборів глави держави в перебігу великої війни, мало хто докладно аналізував наслідки їх відкладення на безрік.

По-перше, Конституція України однозначна у своєму приписі: "Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю березня п'ятого року повноважень Президента України" (ст. 103). На відміну від 83 статті Основного закону, яка прямо передбачає автоматичну пролонгацію повноважень парламенту на час дії воєнного стану, аналогічна норма щодо повноважень президента в Конституції відсутня. Подобається це комусь чи ні. Тому непроведення виборів у встановлений Конституцією строк – це пряме порушення Основного Закону, який ніяк не виправдати приписами Виборчого кодексу України, стаття 20 якого містить пряму заборону проведення виборів під час дії воєнного стану. Закон у правовій державі не може протирічити Конституції...

По-друге, в березні наступного року путін майже напевно переобереться президентом російської федерації. З точки зору конституції РФ (яку поділяють хіба що кілька маргінальних режимів) війна точиться на території росії, хоча остання і не запроваджувала воєнний стан. Таким чином російський президент так-сяк підтвердить свою демократичну легітимність в той самий час як його український візаві стане кульгавою качкою, демократична легітимність якого танутиме наче весняний сніг. Можливо, на тлі українських перемог з рейтингом, що зашкалює, це не стало б великою проблемою. Але... з перемогами останній рік відверто сутужно, а рейтинг верховголовкома тане на очах. І це серйозно підважує його претензію на одноосібне лідерство України.

По-третє, відкладення виборів глави держави на безрік дасть чудовий козир до рук наших недоброзичливців на кшталт Орбана чи радикальних трампістів в Республіканській партії США. Вони нагадуватимуть нам за слушної нагоди та без, що Франклін Делано Рузвельт в листопаді 1944-го, за півроку до завершення війни у Європі і за 9 місяців до завершення Другої світової, виграв свої четверті президентські перегони. І перебування у стані війни одночасно з Японією, Італією та Третім Райхом не завадило США ці вибори провести. Попереду у американців ще була битва за Іодзіму, одна з найбільш кровопролитних для них в перебігу Другої світової. 73% з 11,623,468 військовослужбовців США воювали закордоном. І тим не менш вибори відбулись, хоча тоді у американців не було смартфонів, Дії, інтернету та захищеного звʼязку, що значно спрощують голосування без відвідання виборчих дільниць...

Я не закликаю країну вже завтра кинутись в головою у виборчий чорторий. Мета цього допису інша: ще раз спокійно та відповідально зважити всі pro et contra проведення президентських виборів під час війни. Сподіваюсь, що результатом такої дискусії стане не відкидання з порога самої ідеї виборів під час дії воєнного стану, а зосередження на створенні технічних, безпекових та інших передумов, які дозволять такі вибори провести в озорому майбутньому, якщо війна затягнеться надовго (а скидається, що так воно і буде).

Врешті-решт одною з наших засадничих і реальних відмінностей від "русского мира" наразі була демократична і майже завжди мирна змінюваність лідерів країни. Якщо ми втратимо цю відмінність, боюсь, ми станемо набагато менш цікавими вільному світу...