Вчитися та масштабувати

З травня на Запорізькому фронті ми самостійно підбили 74 одиниці бронетехніки, 9 самохідних артилерійських установок та гаубиць; уразили 58 вогневих позицій ворога з переносними зенітно-ракетними та ракетними комплексами,мінометами, гранатометами, кулеметами; знищили 10 установок РЕБ, 19 камер спостереження, 10 складів з боєприпасами, 88 одиниць автотранспорту. Зробили це кілька десятків людей, які всі живі. Три контузії і легке поранення в руку - всі наші втрати, чим я пишаюся не менше, ніж кількістю уражених цілей.

Починалося все з п'ятьох пілотів, з яких двоє мали досвід бойових дій з Mavic. Зараз ми забезпечуємо аеророзвідкою не лише свої ударні коптери, але й постійно допомагаємо розуміти ситуацію та визначати цілі бригадам, що тримають наш фронт разом з іншими підрозділами спецпризначення. Їхні результати за нашої допомоги теж предмет нашої гордості, хоч вони не потрапляють до наших звітів. Екіпажі камікадзе та нічних бомбардувальників 12 загону спецпризначення завжди підтримують штурмові та оборонні дії побратимів. Коли таких дій немає - самостійно полюємо по всій довжині Запорізького фронту.

Наші стандарти - якомога ретельніше планування кожної операції, делегування повноважень тим, хто безпосередньо її виконує, та самокритичний аналіз результатів, особливо невдалих. Коли український воїн отримує реалістичну задачу, достатньо підтримки та свободи для її виконання - він непереможний. Слава Богу, цей підхід поділяє командир загону і керівники Служби безпеки України, яким ми підпорядковуємося. І я знаю не один підрозділ в силах оборони України, який вже воює розумом, доброю організацією, за принципом "найбільший результат з найменшими втратами". Ключове завдання зараз - вчитися у таких підрозділів та масштабувати такі підходи. Скиглити, сваритися - займатися будь-чим окрім збільшення свого внеску в Перемогу?! Надто серйозні виклики. Надто визначальний час. Надто велика ціна