Зашморг з бісеру

Думаю багато хто звик до щорічних грудневих резолюцій Генасамблеї ООН щодо окупації Криму, бо, попре їх значущість, вони у нинішньому бурхливому щоденні топ-новиною не стають й для спеціалізованої аудиторії: потік надвагомого політичного та юридичного контенту щодо російської агресії явно перетворився з Учан-Су на Ніагару.

Втім.

Нагадаю, що традиційною "відповіддю кримським резолюціям" в ООН режими Москви та Мінську вважали колись ініційовані росією так саме щорічні резолюції Генасамблеї "Боротьба з героїзацією нацизму, неонацизмом та іншими практиками, що сприяють ескалації сучасних форм расизму, расової дискримінації, ксенофобії та пов’язаної з ними нетерпимості" .

Ці щорічно запропоновані агресором або його сателітами документи набирають відносну більшість голосів Генасамблеї, після цього російська дипломатія традиційно оголошувала "чергову перемогу" над "глобальною закулісою".

Втім, у минулому році щось "пішло не так", та у "стандартний" текст чергової резолюції "про все погане та проти нацистів", під час її проходження Третім комітетом Генасамблеї було внесене правку про засудження спроб росії "обґрунтувати" масштабну агресію проти України начебто "боротьбою з неонацизмом"; після такого юридична та політична цінність такого документа "на фінальному табло" для Кремля стала максимум що нульовою.

Цього року ситуація повторилася; на ІІІ комітеті аналогічну правку внесли Албанія, Австралія, Гватемала, Ліберія, Маршалові Острови, Північна Македонія та Японія, її проголосували, та вона так саме стала "щепленням" від спроб агресора надалі розмахувати новою резолюцією А/78/478 від 20 грудня.

Тут можна казати про формування нового міжнародного правового звичаю щодо засудження агресії та пропаганди ненависті під виглядом "антинацизму"; але для мене найприємнішим стало те, що відповідні формулювання держави практично дослівно процитували з профільного щорічного Звіту Спецдоповідача ООН з сучасних форм расизму, расової дискримінації, ксенофобії та пов’язаної з ними нетерпимості.

Саме цей Звіт є процедурною складовою, що передує відповідній резолюції Генасамблеї, та саме він містив тези про неприпустимість спроб "обґрунтувати" масштабну агресію проти України начебто "боротьбою з неонацизмом"; та відповідно потрапили саме ці тези у документ ООН з серії повідомлень Association of Reintegration of Crimea саме щодо російської агресії та расизму; зокрема й на кримських прикладах.

Як старий поціновувач витонченого стилю ООНівського діловодства, що поєднує щиру експресію ведучих українського телебачення з сарказмом вавилонської блудниці, я окремо оцінив для себе, що у новому Звіті новий Спецдоповідач, професор Ашвіні, індійська антикастова активістка та феміністка, розлого подякувала нашій Асоціації не просто за такий опис ситуації в Криму, але й за нагадування їй про минулорічний Звіт її попередниці професорки Тендай Ачіуме, вкрай авторитетної американської юристки та дослідниці, яка й власне уперше сприяла тому щоб повідомлення Асоціації стали "на фінальному табло" текстом резолюції Генасамблеї.

Вся ця юридична "гра у бісер" може вважатися доволі непримітною на фоні описаної вище Ніагари правничих подій, та, попре її міттельшпіль далеко за обрієм вітчизняного інформпростору, я оцінюю її як особисто своє найвагоміше досягнення цього року, незважаючи на всю його драматичну та й часто трагічну насиченість: як досягнення у вимірі подальшої перспективи.

Та щоб про неї колись потім прочитати – не перемикайтеся.