Невиправна інфантильність

В своїй чудовій книжці "The Light that Failed" Стівен Голмс та Іван Крастєв констатували, що "Трамп перетворив американських шромадян на футбольних фанатів". Те, що співавтори називають "футбольними фанатами" насправді є недугою інфантильності, коли емоціо превалює над раціо, а вододіл свій/чужий важливіший за правий/не правий.

Якщо американці, згідно з діагнозом Голмса та Крастєва, почали впадати в дитинство – українці ніяк не виростуть з підліткового світосприйняття. Безумовно в емоційно-романтичному дитячому світі чимало чудових рис. Не даремно Євангеліє закликає бути як діти. І саме наш дитячий максималізм зіпсував всі надії на бліцкриг на початку великої війни. Наче ті крутяни, сотні тисяч українців були готові навесні 2022 року відстояти українську державність або накласти за неї життям...

Але на довгих дистанціях емоціо вигоряє і брак раціо веде до неминучої поразки. Без стартера не заведеш автомобіль, але на самому стартері не подолаєш довгу путь. Другий рік великої війни добігає кінця. На часі замінити гаряче серце на холодний калькулятор. По іншому ми не виграємо...

Справа генерала Собка показала, що українці так і не затямили, що люди не чорно-білі. Як правило у тій самому human being дивним чином сполучені лантух лайна і лантух сяйва. Не даремно кримінальники часто виявляються чудовими розвідниками чи штурмовиками: ризиковані, холоднокоровні, цинічні і безбашенні воночас. Я бачив на війні людей, які проявляли чуда геройства на передку, а потім калічили чи вбивали побратима у пʼяному ДТП. У своєму фільмі "Наркокурʼєр" Клін Іствуд чудово показав цю двоїстість, цей дуалізм героїзму...

На жаль, кейс генерала Собка поділив українців на дві команди фанатів: фанів бойового офіцера та фанів його (вже колишньої) дружини. І почалися наші одвічні улюблені срачі: "а хто ти такий, аби писати про Героя України?", "А ти брав з ним Савур-Могилу у 2014-му?", "Які в тебе претензії до його участі в захисті Києва?". Чи навпаки: генерал просто виродок та невиправній бабій, що безсовісно користується службовим становищем (водієм, службовим автомобілем тощо), аби насолоджуватися всіма відтінками життя, коли інші гинуть на фронті, – як випливає з "одкровень" його колишньої...

Аби виграти війну проти росії, нам треба терміново дорослішати. А це означає, що треба вчитись обговорювати та оцінювати конкретні вчинки конкретної особистості, а не чіпляти ярлики на людину як таку. Геройство в перебігу штурму Савур-Могили аж ніяк не виправдовує фатальний наказ про залишення Логвінове, в результаті чого Дебальцевський плацдарм перетворився на Дебальцевський котел. Ефективна участь в обороні Києва не є індульгенцією на використання службового становища в особистих цілях. Ect., ect., ect...

Бездоганні святі як і закінчені покидьки – надто рідке явище у природі, аби робити на них ставку. За кожним фронтменом (чи фронтвумен) стоїть команда. Ефективність системи визначає не фронтмен, а її дизайн: надійність, ефективність, гнучкість, швидкість...

Аби збудувати в Україні ефективну систему, нам потрібно підсушити власні емоції і узяти в руки калькулятор. Згадати, що однією з засад колективного Заходу, до якого ми так прагнемо, є рівність усіх перед законом, governemt of law, not men... Тому там, де генерал Собко заслужив нагороду, нехай йому вручать орден. Там, де він заслужив на догану, нехай йому оголосять догану. А там, де від повівся негідно у своїх взаєминах з (вже колишньою) дружиною, нехай його судять совість та суспільна опінія. Так працює Rule of law – верховенство права.

Тому я останнім часом часто повторюю: Президент – трагічна посада, бо в нього не повинно бути друзів, не має бути "своїх". Є лише соратники, які тягнуть свій нелегкий хрест функціонал, і є ті, які не тягнуть. Перших треба промоутерувати. З другими прощатися.

Я знаю, як це важко. В #ПДМШ я мусив попрощатися з тими, з ким гідно пройшли перші – найстрашніші – місяці великої війни. І з тими, з ким пройшли довгі роки війни малої. Бо вони не відповідали новим викликам, які постали перед нами, і не потягнули новий функціонал. Було неймовірно важко прощатись з фронтовими посестрами та побратимами, але ми попрощались. Аби зберегти добрю людські взаємини, але вже поза рамками Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова.

Аби виграти війну, ми маємо вилікуватись від свого невиправного інфантилізму. Врешті-решт 33 рік незалежності – повноліття навіть за біблійними мірками...