Геноцидні дні у Гаазі

Не встигли вщухнути дебати політиків та фахівців щодо нещодавно оголошеного Міжнародним судом ООН наказу у справі "ПАР проти Ізраїлю" щодо Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, як Суд анонсував оголошення 2 лютого рішення щодо прийнятності іншої справи стосовно цієї Конвенції, яку Україна порушила проти агресора в 2022 році.

Нагадаю, що тоді, в 2022 році, Суд виніс наказ, яким приписав росії припинити вторгнення в Україну; при цьому подібне ПАР просила у Суду щодо сектора Гази в 2023 році та не отримала бажане, попре у цілому болючий для Ізраїлю наказ від 26 січня.

Якщо тепер Суд визнає позов України прийнятним навіть частково, або відкладе вирішення питання прийнятності до часу розгляду справи проти рф по суті, то це збереже чинність наказу 2022 року (якій грає потужну роль для глобальної оцінки російської агресії), та водночас це процедурне рішення максимально підвищить шанси на кінцеве визнання рф порушницею Конвенції 1948 року.

Нагадаю, що справа 2022 року стосується не геноциду, який росія вчинює в Україні, а нічим не обґрунтованих обвинувачень Кремля у начебто "вчиненні Україною геноциду на Сході України", як "підстави" для масштабного вторгнення.

Я маю обережно позитивний прогноз щодо 2 лютого; це ґрунтується на тому, що Суд підкреслив у нещодавних справах, як проти Ізраїлю так й проти М’янми, виключне значення Конвенції – це явно формує позицію Суду про потребу розгляду справ щодо цього міжнародного документу по суті.

Крім того, російська агресія не була зупинена після наказу 2022 року, що призвело як до геноцидальної політики рф проти України, так й до системи закликів до геноциду Українського народу, які не просто толерувалися Кремлем, але й прямо виходили від його офіційних "говорючих голів". Чи піде Суд у цій ситуації на припинення справи та на зупинення власного наказу, питання, м’яко кажучи, риторичне.

Крім того, перед анонсованим процедурним рішенням Суд оголосить 31 січня рішення по суті у справі щодо порушення росією Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації в окупованому Криму проти етнічних українців та кримських татар. Я писав про обґрунтовані очікування констатації Судом порушень росією цієї Конвенції 1965 року, це утворить для рішення по геноцидній справі 2022 року відповідний політико-правовий фон.

Крім того, я раніш писав про зусилля багатьох акторів, включно з Association of Reintegration of Crimea , завдяки яким російське дітище в ООН, а саме щорічні резолюції Генасамблеї "Боротьба з героїзацією нацизму…" 77/204 від 15 грудня 2022 року, та 78/478 від 20 грудня 2023 року, були доповнені нормою про засудження спроб росії "обґрунтувати" масштабну агресію проти України уявним "приводом" "викорінення неонацизму". Ця потреба міжнародного заперечення фейкової пропаганди, як знаряддя агресії, стає звичаєвою нормою міжнародного права, вкрай подібною до того, що власне вимагає Україна в Суді, й Суд це явно не ігноруватиме.

"Аргументи" росії зводяться до того, що начебто "відсутній спір"; що цей "відсутній спір" нібито "не стосується Конвенції", що його вирішення Судом нібито "не матиме корисного ефекту", та що й нібито окремі вимоги України "не охоплюються Конвенцією".

Очікуване спростування Судом цих "заперечень" матиме вагоме значення для всій подальшій міжнародній оцінки російської агресії.

Тут очевидна юридична нікчемність позиції агресора, який спочатку вирішив ігнорувати справу, але потім був вимушеним щось у ній розповідати, спростовується щонайменш виключним значенням Конвенції, яке Суд, нагадаю, неодноразово підкреслив у інших справах.

Таким чином росія у цій справі має юридичний цугцванг, та його розвиток, як я упевнений, ми спостерігатимемо цього тижня.