Риторичні питання про геноцидну справу

2 лютого оприлюдене рішення Міжнародного Суду ООН щодо його юрисдикції у справі про публічні звинувачення росією України у начебто "вчиненні геноциду" в Донецькій та Луганських областях.

Суд визнав відсутність власної юрисдикції у використанні росією обвинувачень у "геноциді", як "підстави" для "визнання незалежності" фейкових "республік" в Донецьку та Луганську, та як "підстави" для масштабної агресії проти України. Звісно це не означає "правомірність" діянь агресора у 2022-2024 роках, але Суд ці питання розглядати далі просто не стане.

Щодо нього суд написав у п. 146 що "у цій справі, припускаючи заради аргументу, що, визнавши "ДНР" і "ЛНР" і розпочавши "спеціальну військову операцію", рф "прагнула виконати свої зобов’язання за Конвенцією", і що дії, про які йде мова, суперечать міжнародному праву, рф порушила б не Конвенцію, а відповідні норми міжнародного права, що застосовуються до визнання держав і застосування сили. Ці питання не регулюються Конвенцією про геноцид, і Суд не має юрисдикції розглядати їх у цій справі".

При цьому Суд визнав власну юрисдикцію щодо подальшого розгляду іншого питання, а саме встановлення того факту, що сама Україна не вчиняла геноциду на Сході. При цьому цей факт Суд буде встановлювати у справі, де крім України бере участь ще більш 20 цивілізованих країн світу, що протягом минулих двох років приєдналися до позову.

Примітно, що основна увага рішення Суду приділялася тому, що Україна змінила текст позовних вимог під час справи; агресор закидав це як один з факторів "неприйнятності"; цю тезу рф Суд відкинув, але очевидно, що значну увагу усі учасники процесу та Суд зосередили саме на цьому.

Замість грунтовного аналізу предмету щодо прийнятності як такого.

Тому особисто я не маю відповіді на два риторичні питання: чому загалом ці зміни позову українською юридичною командою було власне здійснене, бо процедурно це, м'яко кажучи, завадило сконцентрувати увагу Суду на іншому.

Та чому позивні вимоги написали так, що справа про обвинувачення росії у порушенні Конвенції 1948 року тепер стала справою про її дотримання Україною.

Звісно те, що Україна ніякого геноциду не вчиняла, є очевидним фактом.

Але нагадаю, що й явно вчинена рф расова дискримінація кримських татар до 31 січня була очевидним фактом в очах усієї міжнародної спільноти.

А тепер у агресора ще й відкрито величезне вікно для пропаганди, провокацій та маніпуляцій у Гаазі про фейковий "геноцид" на Сході до 2022 року, та відкрила це вікно не росія.

А та сама зоряна незмінна команда сонцесяйних юристів від МЗС, що сім років доводила у Гаазі дискримінацію кримських татар, та тепер буде доводити у Гаазі відсутність геноциду населення Сходу України до 2022 року.

Зараз знову багато почуємо про недосконалість міжнародного права та про консервативність Суду. Почуємо й про нові нагороди та посади для окремих "зоряних" юристів та посадовців.

Звісно що на поставлені риторичні питання я відповіді не почую.

Але фронт робіт для вітчізняних юристів, непричетних до виникнення цих питань тепер явно збільшиться.

Що ж, нам не звикати.

Стоїмо.