Наша війна — це тест на спроможність робити висновки

Друга половина минулого століття була епохою конкуренції ринку та авторитарних планових систем. Якщо 1991 рік і зумів поставити якусь крапку, то лише в питанні ефективності адміністративної економіки. Відтоді все змінилося.
Відтепер диктатури воліють бути ринковими. Автократії навчилися не воювати з бізнесом, а підпорядковувати його своїм завданням. Права людини вже не сприймаються як перепустка у світ споживчого достатку. Демократія не служить воротами в царство іномарок і айфонів. Обивателю більше не пропонують обирати між "джинсами" і "державною величчю". Відтепер усе це доступно йому в межах єдиної пакетної пропозиції. Джинси окремо. Права людини окремо.
У результаті нова лінія протистояння пролягає між ринковими демократіями та ринковими диктатурами. Війна не розвернула Росію в бік націоналізації та державного розподілу. Китай продовжує бути конкурентом Заходу не тільки у військовій сфері, а й в економічній. На цьому тлі Північна Корея залишається пам’ятником мертвому ХХ століттю — і судити за нею про сучасні диктатури було б наївно.
Якщо ми програємо, світ отримає сигнал, що ринкові демократії справляються гірше, ніж ринкові диктатури. Що змінюваність влади і права людини — погана підмога під час війни. Що свобода слова і політична конкуренція ведуть до програшу під час криз. Світ отримає сигнал, що сильна рука — найкращий рецепт для перемоги країни. Що незалежність гілок влади — рудимент ХХ століття. Що партійна різноголосиця здатна так-сяк працювати під час миру, але тільки шкодить під час воєнних катаклізмів.
Найрізноманітніші країни зможуть зробити висновки з українського досвіду. Прихильники ходіння строєм дістануть потужний аргумент на свою користь. Сценарії "порятунок демократії" та "порятунок нації" опиняться розведеними по різні боки барикад, і кожне суспільство самостійно обиратиме для себе пріоритет. Якщо 1991 року свобода взяла гору над тираніями, то тепер оновлені тиранії почнуть доводити, що програли вони не свободі, а всього лише ринку. І що ринок чудово уживається в одному пакеті із "сильною рукою".
А ще наша боротьба визначить, чи працює цинізм як інструмент зовнішньої політики. Цинізм — це ж не тільки невіра в ідеали. На додачу це ще й переконаність у тому, що інші в ці ідеали теж не вірять, а всього лише прикидаються. А тому просто зараз світ отримує відповідь — наскільки перспективно в сучасній реальності бути Віктором Орбаном.
Якщо модель поведінки Угорщини в умовах війни принесе їй вигоду, то що зупинить інші країни від спроб копіювати цю формулу? Якщо ти займаєшся шантажем у ситуації, коли твій сусід стікає кров’ю, і ця політика приносить тобі бонуси, то що завадить появі нових адептів цієї стратегії? Якщо з’ясується, що егоїзм вигідніший за солідарність, а цинізм ефективніший за цінності, то чому політики в інших країнах мають відмовлятися від аналогічної тактики? Якщо "бути Європою" — це про географію, а не про принципи, то тоді багато хто може вирішити, що є сенс обмежитися однією лише географією.
А ще наша війна — це тест на спроможність робити висновки. Довгі роки Європа звикала жити під парасолькою безпеки, яку тримають над нею Сполучені Штати. Звикала вважати, що вступ до Північноатлантичного альянсу — на кшталт того, що поставити квартиру на сигналізацію. Що в разі біди прийде хтось зовнішній і наведе лад. Що можна скорочувати армійські витрати, закривати військові заводи й перетворювати власні збройні сили на бонсай-армії.
Європа робила все, що до війни робила й Україна, — і тепер може на власні очі спостерігати за тим, який вигляд мають наслідки. Але що робитимуть наші західні сусіди, якщо завтра американський виборець вирішить проголосувати за ізоляціонізм? Який їхній план, якщо через рік їм самим доведеться забезпечувати свою оборону? Як вони реагуватимуть, якщо новий глобальний виток насильства перестане бути сюжетом самих лише фантастичних романів?
Наша війна — не тільки наша. Це рольова модель і попередження. Це зразок для наслідування і приклад для запозичення. Її підсумок дасть можливість кожному зробити власні висновки. І якщо хтось вважає, що фінал протистояння визначить лише нашу долю, — він помиляється.
Світ вже знає, що армія рашистів не друга у світи сила, бо уп'ятеро менша країна її б'є.
Світ вже знає, що рашка - не добра православна країна, а зброд тупорилих виродків.
Зараз виявляється правда про європейські цінності - чим вони відрізняються від гризні за бабло.
Зараз виявляється правда про те хто такі українці в масі своїй - нація чи натовп.
Один мудрий чолов'яга сказав - Україну погубить жлобство.
От і взнаємо - чи правий він був?
І чи погубить жлобство весь цівілізований світ?
Казарін: "То мене не питайте - я стратегією займаюсь"
Але я дуже не впевнений, що колись ми (і такі як ви) почуємо від Казаріна щось приземлення, тактичне.
Я от з 14-го від нього того чекаю.
І чекаю, і чекаю....
https://petition.president.gov.ua/petition/213498
На руїнах старої цивілізації - постануть ті спільноти ,які зможуть сформувати нові форми відбору та управління соціумом . Або ж світ зануриться в хаос війн між тираніями та автократіями ,бандитами та неофеодалами .
Я моделював нашу ситуацію (2022-2024) з допомогою AI, і до чого ми (!) прийшли: автократії мають перевагу на початковому етапі, бо цар сказав - робити зброю, і всі мовчки роблять. Демократіям надо подебатувати, подискусувати, врахувати права пінгвінів, екологію та викиди CO2, потім вибори, почекайте півроку, потім прийняти бюджет, потім працівники ВПК почнуть страйкувати, бо мало платять і т.д. Якщо демократії переживуть цей етап, у них буде більше шансів на перемогу завдяки стійкості економіки (автократичні економіки можуть працювати ефективно, але не довго, якими би "ринковими" вони б не були - наприклад, китайське ордло зараз). При однієї умові (це одна із великого списка, але найважливіша) - секторальні санкціі -> ембарго -> знищення торгівельних (контрабандних) шляхів автократій (поступово). Але якщо торгувати, як зараз - поразка неминуча. Ось такий банальний висновок.
І відповідь на Ваше питання від магістра песимістичних наук - ніхто вже нічому не навчиться. Вже пізно. Демократії обрали помилковий шлях. Від flawed meritocracy вони звернули в сторону охлократії (какістократія у нас - це клінічний випадок, який не лікується) замість реальной мерітократії (а як же ж права тупих? не можна так!). От і прийшов час розплати за все. 80/20, що все вирішиться ще до кінця 2024.
1) є вибори, є якась більшість, на жаль не дуже розумна і політично активна, але голосування йде по головам, не по мізкам, тому в кандидати йдуть в тому числі (чи в основному) авантюристи-популісти, казки різні розказують
2) але найстрашніше відбувається потім, президент вибраний 80%, але то тихі люди, їх після виборів не чути, а от 20% дуже голосні і активні, а є закон 20 на 80 - із 100% причин, факторів лише 20% вагомі, інші 80% так собі - і ось ці голосні 20% цілком можуть розвернути президента проти більшості
3) в США добре видно, як це відбувається і чому це страшно, мені американець детально пояснив: головне для уряду знайти жертву, потім він встає на її захист, нападаючи на все суспільство, ігноруючи всі закони, жертва вибирається "модна" (старі проститутки, геї, чорні, дітки ....)
4) Україна якраз і влетіла в цей катастрофічний ідіотизм ******** демократії, інші також, але не так боляче (поки що), а ми на повну, класично.
5) Тим не менше я знаю людину, котра зуміла зберегти у цьому ідіотизмі і себе, і країну - Пашинян. Не повівся ні на викрики, не побоявся перевиборів. Один на 15, тоді виходить 5-7% така ймовірність вціліти, у нас не вийшло, жаль...
Я США теж непогано знаю, бо достатній час жив трохи на північ і був по справах в США неодноразово (і досі працюю на субконтракторів МО в США, тому контакти теж є). І саме тому, попри можливість отримати паспорт США, я відмовився, бо мені дуже не сподобалась соціальна ситуація (а це було ще до BLM, Трампа і такої кількості мексиканських банд). В Канаді трохи простіше, там якось балансують, не перетинаючи лінію маразму.
В цілому Ви праві, але у нас ще залишився невеличкий шанс. Но ми його ігноруємо. Для світу в цілому рішенням може бути полу-автократична меритократія, але це дуже складне питання.
Щодо Пашиняня, у нас не дуже толерують ex-союзників кацапії, але заперечувати розумні кроки, яки він робить для порятунку країни - не дуже розумно, тут є чому повчитись.
К сожалению, благодаря безмозглости укро-населения - это же руководство осталось у власти и во время войны. Чтобы продолжить действовать против интересов Украины (но в интересах Кремля).
Как итог, у зе-руководства во время войны было 3 задачи:
- обеспечить Украину западной военной поддержкой (оружие/боеприпасы для укро-армии + баблос для укро-бюджета)
- обеспечить укро-армию обученными солдатами/военным резервом
- обеспечить для послевоенной Украины (в границах, что будут прописаны в условиях перемирия) членство в НАТО - как единственной действенной гарантии от будущих рашко-нападений
Все эти задачи зе-руководство полностью провалило (в интересах гэбни).
Теперь же, убраны последние неконтролируемые агентом гэбни Ермаком люди в укро-верхах - руководство армии.
И понятно, куда теперь зе-власти поведут страну.
Главное, чтобы европейские страны платили на НАТО оговоренные деньги (минимум 2% ВВП в год). А нет оплаты - нет защиты.
Надеюсь, всё же, европейцы успеют раздуплиться, быстро развернут милитаризацию (собственно, уже начали) - и смогут дать отпор рашкованской Орде, как когда-то дали отпор Орде монгольской.
На какой стороне фронта (европейской или ордынской) окажeтся Украинa - зависит от нынешних событий.
Совершенно очевидно, что недавние армейские зе-перестановки (Сырский и Баргилевич, вместо Залужного и Шапталы) - это создание зе-команды под руководством агента гэбни Ермака, теперь уже и во главе укро-армии.
И создана эта команда не для укро-победы, а для скорой укро-капитуляции на условиях гэбни.
Закончится этим - Украина (вся, до границы с НАТО) будет оккупирована рашкой в течении следующих 2-3 лет.
Есть у меня слабая надежда - что укро-военные успеют понять что к чему, раздуплиться и устроить военный переворот с вышвыриванием зе-прорашкинцев из власти, ещё до укро-коллапса.
Но чем дольше будут с этим тянуть - тем хуже будет становиться положение Украины.
Что касается рашки - как показала практика, достаточно как слeдует придавить рашку санкциями, чтобы она распалась. (1991)
А если ещё и опустошить рашку массовым истреблением рашкованов (то, что сейчас должна бы делатъ Украина)...
2) практика санкцій показала, що ними можна підтертися (кндр, іран), срср розпався із середини
3) если ещё и опустошить рашку массовым истреблением рашкованов - то прийдеться із себе почати
2. Пример распавшегося совка показывает, что санкции работают. Собственно, если нынешняя война с рашкой продлится ещё пару-тройку лет (с параллельным ужесточением санкций, как это делается сейчас) - рашка тоже не протянет.
3. НАТОвское оружие позволяет утилизировать рашкованов, с соотношением потерь порядка 1:10. Если умно воевать. Рашкованы при такой войне, закончатся очень быстро.
А что касается Ирана - это пустое место.
Миру (и особенно западу) нужна сильная, свободная, прозападная Америка. Такую могут обеспечить лишь республиканцы/Трамп.
В то время, как леваки-байденисты со времён президентства Обамы (с 2009) - занимаются разрушением Америки, уничтожением американского капитализма (замещая его социализмом) и превращением Америки во что-то типа нынешней Венесуэлы. При этом, потакая всевозможным тираниям (рашкованская, китайская, иранская).
И это не обещает западу ничего хорошего.
Може, висновки потрібно було робити трохи раніше? Чи вам дібілам зеленим тільки перед смертю це доходить?