Як (не) працює дистанціювання

Російські ліберали часто пишуть та кажуть красиві та правильні речі, які знаходять відгук у душах і думках українців. Чомусь ці наївні не розуміють простої, але ключової відмінності між собою та солодкоголосими спікерами.

Усе максимально просто. Українці можуть абстрагуватися від проблем росіян, бо то не їх справа (поки через кордони не лізуть, зрозуміло). Натомість росіяни не мусили б дистанціюватися, але саме це роблять на всіх рівнях, включно з державною політикою (ака «спорт вне политики», «великая русская культура» і подібне).

От, побачила в «ліберальному ЗМІ» «коллективного Путина», який геть не як «нормальные люди». Чуваки, та ви всі в цьому колективі. Прийміть це нарешті.

Я теж за Зеленського не голосувала, але вигрібаю на своєму рівні: відчуваю іспанський сором, добираю слова, щоб якось пояснити україно- й англомовним друзям, розбираюся в інноваціях... Тобто українцям теж далеко не всім хочеться брати на себе частку колективної відповідальності. Дратуємося, скиглимо, але працюємо у запропонованих обставинах. Можновладцям, очевидно, теж хотілося б більше конформістів. Та й в цілому вони не на таке підписувалися. Все скрипить, але котиться.

Так, я досі чекаю, що росіяни перейдуть від дистанціювання до прийняття проблеми та почнуть нарешті над нею працювати. Не схоже, що це трапиться.

PS Цитати не вирвані з контексту, це і є контекст.