Попередження Авдіївки

Українці взяли собі звичку посипати свою голову попелом, не зробивши буквально нічого, щоб відвернути трагедію.

Я не називаю захоплення Авдіївки ворогом, трагедією. Тому, що розумію, що це лише маленький етап в російсько українській війні, яка триває останні 10 років. Ми вже втрачали Авдіївку, ми звільняли її, як ми звільнимо її знову. Але не питайте себе, хто винен у цьому? Винні в цьому ми - українці. Ми в своїй більшості не бажаєм битись за Україну.  Ми бігаєм від воєнкоматів. Ми сваримося з ТЦК. Ми вимагаємо, щоб, нічого самі не робивши, хтось нам створив армію нового зразка. До того ж, абсолютно не розуміючи, яким саме цей зразок має бути.

Ми не хочемо нічого робити. Ми хочемо лише пишатися. Ми хочемо пити оковиту і кричати по кнайпах «Слава України», ми хочемо пишатися  вишиванками, ми хочемо пишатися собою входячи в церкву, виходячи хочемо пишатися собою тільки тому, що в когось хрест більший, або хтось проголосував за того чи іншого політика і ми готові за це сваритися.

Але ми не готові хоч щось зробити для того, щоб в цій країні щось змінилося на краще. Саме українці винні в тому, що зараз наше ЗСУ знекровлені. Саме українці винні в тому, що 10 років не помічали війну. Саме українці винні, що ми не маємо політичних еліт, які з 1991 року не почали відбудовувати нашу армію. Саме українці винні, в тому, що нашому генералітету ближче 23 лютого, аніж 14 жовтня. Тому, коли наступного разу ми втратимо чергове місто, не питайте себе: «Хто винен», - ви просто подивіться в дзеркало

Я ще раз потворю те що казав 20 чи 30 раз. Якщо ми зараз не схаменемося, якщо зараз ці відгодовані мамині царапинки не підуть в ТЦК, якщо ми будемо допускати блокування населених пунктів тільки з тої підстави що туди їде працівники ТЦК, якщо ми не знищимо супротив до мобілізації в силовий спосіб, якщо ми не змінимо систему підготовки, де кожний солдат почне дійсно годуватися відповідно до тієї військово спеціальну облікову спеціальність, яка потрібна на фронті. Якщо ми не змінимо, підходи в навчанні солдат, якщо ми не змінимо думку суспільства про дезертирів. А я нагадаю, що в нас їх близько 30 000 з початку великого вторгнення, і це тільки офіційно зареєстровані випадки, а скільки їх не зафіксовано? Якщо суспільство не почне таврувати дезертирів, замість того, щоб «Входити в положення», якщо суспільство не зрозуміє, що якщо завтра твій син, брат, чоловік не піде на війну, то в Буча буде в тебе в хаті…

Якщо всього цього українці не зрозуміють, то, мабуть, вони заслуговують на те, що їх чекає. В нас же були одні визвольні змагання, які ми програли, і отримали Голодомор. Ніхто не сказав, що наступна поразка не закінчиться більш жахливо. Зараз ми або схаменемось, або ми дійсно достойні того майбутнього, яке нас чекає.