Відновлення країни: робочі руки, інвестиції та унікальний досвід об'єднання

Днями в інформаційному просторі спливла абсолютно космічна цифра – 486 мільярдів доларів. Саме в таку суму Світовий банк у своїх оновлених оцінках визначив збитки, завдані Україні через російську агресію. Поки що, мабуть, не варто розмірковувати в подробицях, яким чином нашій країні вдасться залучити ці величезні кошти на відбудову. Чи то будуть репараційні відшкодування коштом вилучених в росії валютних резервів, чи переважну роль зіграють інвестиції від урядових та бізнес-структур прогресивних західних та азійських країн, чи можливі інші варіанти – позики, гранти й таке інше… Сьогодні на це запитання немає відповіді, як ніхто зараз не знає, коли врешті-решт закінчиться війна й агресор буде остаточно витурений з українських земель. Але так само як ми віримо у перемогу, як своїми внесками намагаємося наближати її кожного дня, ми маємо усвідомлювати, що так чи інак нам усім доведеться долучитися до спільної справи – відбудовикраїни. І починати варто вже зараз.

Категорично хочу заперечити досить поширену думку, яку іноді можна почути й з вуст деяких політиків. Мовляв, дайте нам ці пів трильйона, а ми б вже самі б розібралися, куди їх застосувати, а якщо їх немає, то й годі говорити про це. Однак такий спосіб мислення у корені неправильний. До великих коштів на відновлення країни, хай там як і коли вони надійдуть, треба бути готовими. Слід заздалегідь виробити чіткий, зрозумілий та дуже докладний план державної відбудови, розрахований не лише на першочергові потреби, а й на десятиліття вперед. І тут самими вольовими рішеннями «державників» та мозковими штурмами у високих кабінетах не обійтися. Надто, коли, як це часто буває в наших реаліях, все у підсумку зводиться до депутатських суперечок у кулуарах Ради та взаємного шпигання політиків та експертів різного штибу в соцмережах.

Відштовхуватися треба від самої основи, від потреб на місцях, починаючи з найменших сіл та селищ, закінчуючи містами-мільйонниками. Слід налагодити постійний діалог з органами місцевого самоврядування, а також регіональним та всеукраїнським бізнесом. Необхідно провести обговорення в якнайширших колах у кожному регіоні, та й, без перебільшення, в кожній територіальній громаді, оскільки скрізь є свої особливості та «підводні камені». І на основі цього досвіду сформувати масив цілей та завдань, визначити пріоритети, розподілити задачі на першочергові та перспективні. Треба врахувати не лише сьогоденні запити, а й думати над тим, як відновлена інфраструктура працюватиме за 10 чи 20 років, старанно зважити, що треба закласти в її подальший розвиток та модернізацію.

А починати, переконаний, треба з того, чим вже ось майже два роки займається Добробат – це та ж таки концепція “fastrecovery”: швидке відновлення будинків та об’єктів інфраструктури, якомога швидше заміна потрощених вікон та дверей, лагодження пошкоджених дахів та стін. А ще – приведення до ладу або й побудова нових сучасних укриттів, бо без них, на жаль, вже не можна буде почуватися в безпеці, навіть коли над головою нарешті перестануть літати ворожі ракети та снаряди. Саме таким чином у короткі терміни можна відновити повноцінне життя не лише в окремих селах або міських мікрорайонах, а й у цілих регіонах. І це стане основою для подальшої великої відбудови, оскільки дасть людям спокійно працювати, роблячи свій внесок в економіку не лише рідного краю, а й всієї держави.

В цьому контексті я вже неодноразово наголошував на тому, що відновлення соціальних об’єктів – це не лише вирішення нагальних потреб людей, а й передусім запорука економічного розвитку. Наведу такий приклад: дитячий садочок «Калинонька» у Чернігові, який був фактично зруйнований російськими снарядами у березні 2022 року. До його відновлення доклали руки і волонтери Добробату, і численні західні партнери з різних країн, які профінансували роботи. Першочерговий задум, яким ми керувалися під час реконструкції, полягав не лише у створенні майбутнім вихованцям дитсадка належних умов для розвитку та навчання, а й у створенні безпечних умов для них. Тому від самого початку йшлося про облаштування для дітей надійного та зручного сховища на випадок повітряних тривог. І ця умова була дуже добре сприйнята закордонними партнерами й зрештою виконана.

Що це дало у підсумку, крім, звісно, першочергового завдання – убезпечення дітей? Ефект був відчутним. Тепер люди з усіх навколишніх будинків – а це великий мікрорайон у північній частині Чернігова – ведуть до «Калиноньки» своїх дітей і можуть бути спокійними за їхню безпеку, життя та здоров’я. А самі батьки тим часом мають можливість працювати, покращуючи добробут власних родин та включаючись у відновлення місцевої та державної економіки. Тим паче, що поруч із дитсадком відновлюється після варварського руйнування великий торговельний комплекс «Епіцентр», який створить робочі місця для багатьох місцевих жителів. Таким чином на конкретному прикладі ми бачимо комбінований підхід, як у поєднанні бізнесу і, здавалося б, неприбуткової соціальної інфраструктури можна дати поштовх економічному розвиткові.

Разом з тим, виконання амбітних завдань з відновлення країни вже у ближчому майбутньому може наштовхнутися на нестачу ресурсу. І не лише матеріального, а й передусім – людського. Так, Україні вже не вистачає робочих рук, і насамперед – у будівництві. Якщо перед початком повномасштабної війни в будівельній галузі було зайнято близько 300 тисяч людей, то вже після перемоги безпрецедентні масштаби відбудови всієї країни потребуватимуть залучення щонайменше півтора мільйона осіб. І це нетривіальне завдання, над розв’язанням якого ще доведеться попрацювати.

Добробат зі свого боку вже почав робити кроки в цьому напрямі, реалізувавши у кількох регіонах пілотний проєкт з навчання волонтерів основам будівельної справи та техніки безпеки на будівництві. Зокрема, у Харкові було створено першу в Україні безплатну школу для добровольців, де професійні будівельники взялися навчати волонтерів азів будівельної справи, спираючись на власний досвід. І цю практику ми збираємося поширювати й на інші регіони, де працює та ще буде працювати наш волонтерський рух.

Слід відзначити, що серед слухачів цих будівельних курсів – велика частина жінок. І це теж прикмета сучасних реалій, бо хочемо ми того чи ні, але саме на жінок значною мірою ляже повоєнна відбудова країни, як це було, скажімо, після Другої світової війни не лише на наших теренах, а й по всій зруйнованій Європі. Так само й після перемоги над рашистськими займанцями роль жінки у відродженні та побудові нової країни буде колосальною. Це вже можна спостерігати на прикладі роботи волонтерок, що поруч з чоловіками працюють в лавах Добробату, здобуваючи навички й опановуючи професії, які раніше вважалися їм не притаманними.

Загалом слід відзначити, що таке єднання людей різних спеціальностей та соціальних прошарків, жителів різних регіонів України та навіть громадян інших країн – це унікальне явище, яке ще обов’язково ретельно вивчатиметься істориками, соціологами та психологами. Ми маємо беззаперечний взірець: наших бійців, які ціною своїх життів боронять Україну від загарбників. Їхня неймовірна стійкість та самовідданість надихає добровольців Добробату й інших волонтерських організацій, та й усіх небайдужих людей, які будь-якої миті готові до самопожертви та допомоги ближньому. І це дає впевненість, що нам усе під силу. Ми багато чого вже змогли зробити та чимало ще зробимо. Ми обов’язково переможемо ворога та відбудуємо нашу чудову країну!