День командира
Була в мене ситуація. Не в бою - під час штабних навчань за допомогою комп'ютерного симулятора. Давненько - років 6 тому.
Моє завдання було найлегшим. Поставили командувати взводом, який перебував у резерві. В моєму розпорядженні була одна машина для транспортування особового складу, власне особовий склад і завдання спостерігати за розвитком подій і чекати наказу виїхати на підсилення, якщо виникне необхідність.
"Бій" був запеклим. У наших були двохсоті і трьохсоті, але наші трималися. Трьохсотих забрав евак - усіх, крім двох. Ті двоє опинились не дуже далеко від моїх позицій - може, хвилин 10 швидкої їзди. Я бачила, що вони ще живі. А далі було - я б сказала, що найстрашніше, якби це відбувалося в реальності. Був вибір. Відправити єдину машину за тими трьохсотими чи лишити їх напризволяще і сидіти на попі рівно. Бо ж будь-якої миті може надійти наказ вирушати на підсилення, а я без транспорту не зможу його виконати і через це буде програно бій.
Це був момент істини. Я не знала, що робити. Я стискала кулаки і кусала губи. Ситуацію без слів зрозумів старший офіцер-посередник. Він, в принципі, не мав права втручатися у хід навчань, тільки все фіксувати. Але він нахилився до мене і стиха сказав: "Думай головою. Це не поранені. Це точки на екрані".
"Це поранені!" - пошепки закричала я. І відправила за ними машину. Тим часом наші на лінії зіткнення трохи відступили, і я приречено дивилася, як віддаляється від мене мій єдиний транспорт. Хлопці, які командували підрозділами в бою, не знали, що резерву в них де-факто немає.
Розв'язка, як рідко буває в житті, виявилась ідеальною. Мій імпровізований евак обстріляли, але не влучили. Поранені були врятовані. Два взводи на лінії зіткнення якось впорались без моєї допомоги.
Під час "розбору польотів" мені сказали, що евак не входив у мої обов'язки і я піддала ризику виконання завдання. Я спитала, як мене за це покарають, і отримала відповідь, що ніяк. Бо по факту біди не сталося, а вийшло на краще.
Мабуть, мені легше померти, ніж опинитися в такій ситуації в реальному бою.
Як же я поважаю рішучих людей, яким легко брати на себе відповідальність!
Тих, з яких виходять хороші командири на полі бою.
Це так страшно - відповідати за виконання бойового завдання і життя людей одночасно.
Є День Добровольця. Бути добровольцем - легко, приємно і почесно. А чому нема окремого Дня Бойового Командира? Ті з них, які правильні - заслуговують на своє свято.
Планування - це окрема дисципліна із математичними здібностями. Тому проблема в консерваторії - в академії генерального штабу, чи де там складають учбові плани для військових училищ.
Залужний брав на себе відповідальність - щось Сирський виконував. І ніби герой.
Тепер немає Залужного, відповідальність на себе брати нікому.
Зелена пліснява захопила ЗСУ...
Витнятків не було і не передбачається.
Зокрема, то й же Умеров - навіть поряд не ходив ніколи біля військової сфери - а втелющили міністром оборони, ніби в країні кращих кандидатів немає. Бо відданий по собачому.
Немає ніяких підстав вважати, що у випадку із Сирським щось інакше.
Залужного за те і звільнили, що не був песиком на шнурку...
Читав нещодавно книжку "Ніцше і пустота" і там інтерпретується його славнозвісна волі до влади не як прагнення до потужності чи міці, тому що це означало би наявність у волі нестачі і наділяло б волю негативним відтінком відсутності, а як воля-команда-словом, яка набуває панівного стану і віддає команду словом, і так само може її отримати. Це інтерпретація людини, яка хоче панувати словом в своїй простоті)
Що Гітлер, що інші з його оточення це слабкі досить чоловіки, здохляки так би мовити, невротики, чутливі до страждань, але ж вони створили той самий тоталітарний режим, в якому панувала воля-до-влади)
Так само і путін - сам по собі, як особистість це ж нанайський губошльоп, дурілка картонна, але він пристроївся до такої системи, де віддає накази на смерть тисячам своїм співгромадян по суті. Він нічого не створює, лише руйнує і вбиває, але його зробили чи не альфа-самцем, як тільки не брешуть про нього, щоб створити такий особливий ореол)
В противагу до всього цього є вільний світ, де ніхто нікому не віддає накази - кожна люди вільна, це цілий світ, оригінальний, несхожий на інший, а не елементик величезної машини, в якій циркулює воля-команда) Це теж машина, але в ній циркулює капітал, робоча сила і товари.
І ось цьому "вільному світу" такі от авторитарні режими загрожують своєю владою, хочуть його підкорити або зруйнувати, а наші американські партнери ведуть дискредитаційну кампанію проти Залужного, в особі сенаторів приїздять до нас і кажуть, що у них влада має право звільняти військових і в той же час домовляються з путіним, ведуть перемовини, не дають нам зброї, будь-які натяки на організованому таким чином структури помічають як нацистські, так самое до речі як і путін, а ідеологічні агенти впроваджують у нас під час війни ЛГБТ і хочуть, щоб ми були структуровані, не як алмаз, а як океан - вони хочуть, щоб ми були одночасно і слабкими, і щоб ми протистояли путіну, щоб нами можна було легко керувати і щоб ми опиралися при цьому путіну)
тут выбор простой - или забираешь 2 людей сейчас если доедешь - или теряешь 20 людей потом с непонятным результатом, когда фронт прорвут и жертв может быть больше этих 22человек,
есть еще третий вариант транспорт не отправлять, а сообщить вышестоящему командованию, чтоб выслали эвакуационную команду для 2 раненых.
"Олівці", одним словом.
Забагато в нас "командирів" що можуть послати штурмонути он ту посадочку без розвідки, без вогневого прикриття чергову групу "точок на екрані" після того як поклали з таким же успіхом не одну групу "точок на екрані".
Тільки "ці точки на екрані" вже закінчуються з таким підходом.
Так, бувають випадки коли немає можливості витягнути поранених, але куча випадків коли по дурі горекомандирів клали купу "точок на екрані" і відповідальності за невиправдані втрати ніякої.
Ні юридичної ні перед своєю совістю.
А **** переживати за "точок на екрані"?
Деякі ще й хизуються кількістю втрат.