Чеба: Маріупольский двіж

"Хто готовий вступити в бій прямо зараз? Бо ви там потрібні!!!"

Нарешті подумав я. Треба шукати норм двіж, бо ще пару таких випадкових операцій і в мене буде нервовий зрив. Підійшов до цього кепа кажу: здоров був, маю бойовий досвід хочу рамситись з норм хлопаками, а не з ціми дибілами. Трохи розповів про себе і кєп зрадів, каже "такі люди нам треба бо в мене зараз у підрозділі одні старіки і нитіки". Я ще тоді не звернув на це увагу, ну, думаю, шуткує офіцірен. Тож він мені сказав: "чекай, завтра ми за тобой приїдемо і заберемо до себе". Я трохи зібрався мислями і навіть зрадів що покину це місце випадкових операцій. Якраз зайшов підполкан і каже: так заступаєте в патруль на ніч, бо кругом же ж ворог, десант ворожий і тд і тп, пояснювати йому шо він далбайоб я не збирався - дуже важкі ці дні видались для мене, і я просто брякнув що "розбудете мене, коли там моя черга?" і ліг спати накрившись кітелем.

Лежав я на дверях які поклав на підлогу, нічого іншого просто не було. Було дуже холодно, але втома своє взяла. Будять мене десь о 3й ночі з криками "смєна не прийшла, вони счезли!!! Чеба ти старший, шо робити?" Я одразу спохватився і почав вдягати обладунки, про себе розумію що тут реально може бути що завгодно і треба шукати хлопаків. Я мав заступати о 4:00, але вибір був невеликий.

Вийшовши з підвалу, я підійшов на пост з якого ми мали починати патрулювання і де домовились проводити заміну, я побачив що на посту стоять ті самі хлопці які начебто щезли. Виявилось що вони просто заблукали. Я сказав: ми постоїмо з моїм напарником Антохою, за позивним Олива, замість них, ви можете йти відпочивати. Почував я себе бодрячком, мені бистріше хотілось перейти в мій новий підрозділ. Якщо не брати до уваги що з 3:00 до 6:00 утюжила арта та авіація по заводу яким ми блукали то зміна пройшла добре.

Коли я вже майже підходив до подвалу щоб закінчити патрулювання, я побачив наше СП на криші нашої будівлі я пішов до них бо мені було цікаво що вони бачуть і там краще ловив звязок. На той момент Марік вже був без світла але звязок ще тримався на вишках, які працювали від резервної батареї. Підполкан, доречі, казав що світло зроблять за день, але я чомусь розумів що його більше в місті не буде.

Так от піднявся я на кришу кажу: здоров хлопці, дайте глянути шо ви там бачите! Доречі коли я перезувся в в берці і мав нормальну каску мене примали за свого контрача и зайвих питань не задавали. Взяв бінокль у того самого універсально солдата, якщо памятаєте такого, і почав дивитись на спальні райони, кругом був дим різного кольору - місто горіло. Тут я почув, що починає працювати танк десь близько. Зрозумівши що працює він по 9ти поверхівці я почав дивитись через бінокль туди.

Танк працював по багатоповерхівці рандомно,мабуть думав що ми там, але нас там не було, за допомогою бінокля я бачив як розлітаються балкони, і як вилітають речі і люди зі своїх помешкань на вулицю. Хто з 2го, хто з 5го поверху, всі вони, після приземлення, лежали вже мертві. Потім приєднався ще один росіянський танк, який допомогав цьому, і вони просто рандомно розбирали цю будівлю. Я навіть знімав це на відео, але чесно кажучи мій смартфон не показував ті деталі які я бачив на власні очі, і зкинути я вже відео не міг нікуди, бо в місті не було інтернету, максимум проскакував 2G.

Між собою ми це тоді не обговорювали тому що всі були в ахуї з такого маневру. І нічого на той момент ми зробити не могли.

Я спустився в підвал, доповів про це підполкану і пішов до себе чекаючи моменту познайомитись з новим підрозділом, після побаченого я відчував тільки ненависть та гнів до ворога, в той момент я більш ні про що не думав.

Потім трохи поміркувавши я сам собі покрутив, що так не можна, я зайшов ще раз до підполкана, кажу шо там по тим танкам і громадянським? Каже: розбираємось. Вийшов знову на кришу: картина не мінялась протягом години десь. Глянув вниз - до нашої будівлі під'їхали розвідники. Я бігом спустивсь до них, кажу парні там така то хуйня два танки розйобують дві 9ти повірхівки. Я їм показав на карті, вони плигнули в хамер і поїхали. Я вже почав думати про чергову зраду, але ніхуя, тут морська піхота себе проявила.

Нам на кришу в той момент приволокли морський бінокль, не знаю скільки там крат але я бачив лице рузьких десь за 4 км від себе, і видно було що вони - гандони. Я вже бачив ті танки: вони їбашили з Кам'янки, це типу дачі в Маріку, і тут я побачив як хамер поїхав по тій самій дорозі до них. Про себе думаю блять чи їбанулись чи як. Якщо їбанулись то треба було брати мене з собою - на той момент я ще вважав себе безсмертним. Ага, тоді ще в мене було передчуття що ніхуя я тут не помру.

Так от вибігає один гранатометник з хамеру з рпг 7В і їбаше танку в єбало десь з метрів 500. Розумію що хтось подумає: та хуйня це всьо… о нєєєє там попробуйте до того танка так близько підійти. 500 метрів здавалось би, але кругом їбаше авіація і танки, піхота, всюди приходи від мінометів, 82 мм тоді вже для мене був як сємєчки, ну тобто навіть не звертав уваги.

Так от чарівнім чином танк після першого ж приходу детонує так як на Новий Рік, ще до 2014 запускали салюти,про себе думаю ніхуя собі оце красава!!! На той момент я не розумів як він це зробив але сходу потушив цей танк і я зрадів, думаю оце красави, другий танк одразу с'їбався.

Я дивився через морський бінокль на гранатометника за позивним Вініл, як він сідає у хамер і хамер вибухає так само приблизно по масштабу як той танк.

Їх фамілії чи посади мені не відомі але вони герої, вони зберегли цивільних у тих двох 9ти поверхівках.

Я дякую і зараз чуваку за позивним Вініл, ти врятував багато цивільних, ціною свого життя. А я і далі чекав капітошку який забере мне до норм підрозділу.

"Вони всі загинули" я доповів підполкану.