Як недопустити "демократичну консервацію"

В Туреччині, Угорщині, Словаччині та США -- скрізь бачимо одну й ту саму картину. Урбанізоване, краще освічене, а подекуди ще й в цілому молодше населення великих міст прагне розвитку й мріє про краще майбутнє, а малоосвічені, часом в середньому старші мешканці малих містечок і села прагнуть збереження традицій і мріють про краще минуле. Це призводить до постійного політичного "перетягування ковдри" між модерністами й традиціоналістами.

В умовах демократії нічого страшного в цьому нема, але тоді вибори виграє невеличка група switchers, "перекиданців", які тримають політичну "золоту акцію" й додають свої голоси то одному, то іншому табору, примушуючи політичну систему почергово тиснути то на одну, то на іншу педаль цього велосипеда й таким чином тримати баланс.

Але для того, щоб нічого страшного не сталося, треба зберегти демократію, передусім плюралізм в медіа. Інакше відбудеться "демократична консервація" за угорським зразком, така приваблива для певних українських політиків.

В умовах відсутності демократії невдоволення позбавлених голосу традиціоналістів (які більше готові за свої цінності вмирати й менше готові заради них емігрувати) може призвести до реакційної революції, як це сталося в Ірані.

Але навіть в умовах демократії сторонам треба навчитися домовлятися, бо відсутність перспектив порозуміння може привести до суспільного розколу й протистояння. І краще не доводити до високого рівня напруги, а для того потрібно навчитися говорити одне з одним.

І якщо ми на боці модерністів, то треба думати, як займатися громадянською просвітою традиціоналістів, щоб пом'якшити загрози нашому майбутньому.