Насіння, їжа і національна безпека

На днях сходив до Епіцентру, щоб купити різного насіння на городину. Уявляєте розміри цього гіпермаркета? – довжелезні полиці; кількасот сортів насіння. Запитую в продавчині: які з цих сортів вирощені і зібрані в Україні, бажано негібридні? Відповідь – жодного! Наші фірми просто фасують імпортоване насіння.

Майже всі члени Насіннєвої Асоціації України – це іноземні фірми або їхні українські дочки; крім кукурудзи інші сорти переважно вирощуються теж за межами України.

В американському журналі The Atlantic вийшла стаття "Ми справді хочемо харчовий картель?", в якій йдеться про олігополію жменьки корпорацій на світовому ринку продовольства. Наприклад, всього чотири компанії контролюють 52% американського ринку рису, 61% ринку свіжого хліба і 79% макаронних виробів. Чотири компанії в США виготовляють 70% свинини і 85% телятини. В глобальному масштабі три компанії забезпечують племінний фонд для 47% всіх свиней; тільки дві компанії надають племінний фонд для 94% кур-несучок і 99% індиків. Дві компанії тримають левову частку світового ринку вирощених в умовах аквакультури форелі, лосося і тилапії.

І це лише верхівка айсберга, який зветься "Контроль шлунків і влада над світом". Я вже мовчу про катастрофічну втрату біорозмаїття, монокультури, серйозні ризики для здоров’я і довкілля.

А тепер уявімо собі цілком реальну ситуацію, коли постачання вищезазначеного насіння і племінного фонду в Україну раптом припиняється або різко скорочується. Тому що Україна не хоче виконувати якісь побажання наших міжнародних партнерів: не відкриває ласі прибуткові ринки для інвесторів, не продає землю іноземцям, не бажає вирощувати ГМО продукцію, добувати літій або виробляти зелений водень…

Відома теза про "сім пропущених обідів" як відстань між цивілізованістю і анархією, між миром і війною. Без власного районованого й акліматизованого насіння, без власного племінного фонду всіх видів у тваринництві українські чорноземи до лампочки. Ці запаси повинні бути не тільки в наукових інститутах, а у всіх фермерських господарствах і в державному резерві й оновлюватися щороку. Бо інакше житниця Європи перетвориться на жебрака. Хто думає тільки сьогоднішнім днем про зручність і відносну дешевизну, в кінцевому рахунку заплатить дуже високу ціну.