Чому командири і подлегли іноді не розуміють один одного?

Сучасний командний состав збройних сил особливо в сухопутці - це кадрові військові старої гвардії, які відбирались в армію здорові, пихаті і відгодовані, які не знають проблем з здоров’ям. На жаль вони керують особовим складом багатьох підрозділів, виходячи з того, що вони – командири, здоровезні чоловіки, які останні 15-20 років були на державному забезпеченні, харчуванні. Ці командири зовсім забули про те, що спочатку повномасштабної війни до лав збройних сил мобілізувались сотні тисяч цивільних людей, серед яких багато хто мають проблеми з здоров'ям: в когось є значні проблеми з серцем і судинами, з хребтом і суглобами, цукровим діабетом. А ще додалась велика кількість діючих військових після складних поранень, та в кого немає кінцівок і інші проблеми. 

«Кадрові офіцери» зовсім не розуміють, як це виконувати бойові чи тилові завдання, коли в тебе фантомні болі від відсутньої кінцівки, діабет і інсулін, запаморочення від контузій чи напівсліпі очі, які вже випадають від армійського паперового болота.
Багато добровільно мобілізованих патріотів готові далі служити та боронити Україну, але ці люди потребують трохи більше уваги до себе та можливості відновлюватись, а сучасне командування зовсім цього не розуміє. Що саме цікаве, ці «обмежено придатні» і інваліди в десять раз більше вмотивовані виконувати завдання і виборювати перемогу України, часто тягнуть на собі роботу 2-3 здорових кадрових офіцерів, які тільки що й навчились «петлять» і «включати окуня».

Командири та командувачі навчились розподіляти ресурси, боєкомплект та економити пальне, але зовсім ніхто не навчився і не прагне вчитися зберігати найцінніший ресурс армії - людське життя і здоров'я тих, хто залишився! 
Розподіляти і економити б/к і пальне в військових вишах навчають.
Розподіляти та берегти сили, здоров’я і людські життя  українських військових – наука про це обмежується тільки банальним МПЗ – морально психологічним забезпеченням, яке покликано тільки відсіювати алкоголіків та суіцидників.
Питання в тому що воювати нам ще багато років, а відношення до особового складу зараз, немов у нас залишилось війни на тиждень і зараз всім треба без сну і відпочинку напрягтись, бо «в країні ж війна і не треба жалітись!»

Але, вибачте панове офіцери, фразою «в країні війна» ви не заправите старий джип, щоб вивести особовий склад на штурм посадки чи евакуацію. І не заміните цим порожнім гаслом заміну мастила та технічне обслуговування старої техніки. Чому ви вважаєте, що десятки й сотні тисяч виснажених військовослужбовців оцими гаслами, що «в країні війна» повинні бути вмотивовані і далі виконувати свої обов'язки цілодобово без належного відпочинку і відновлення!?

Цікава і часта фраза від «поважних» командирів: - Якщо ти хворий, то на шо мобілізувався!?

Панове, це ваша вдячність така за то, шо вам зараз є ким командувати і виконувати військові завдання?!

Хворим, та пораненим не потрібна жалість від командирів. Дайте їм трохи поваги і уваги.

Особисто знаю багато поранених, хворих, «обмежено придатних», та вже з інвалідністю, які фахові, ефективні на війні і готові та вмотивовані виконувати завдання далі. Просто таким потрібно трохи більше уваги до їх стану та необхідності банально зранку на півгодини більше часу: «зробити руханку та встати з ліжка», провести маніпуляції з інсуліном чи протезами, тощо.

І буде ким далі боронити нашу Україну, поки здорові і спортивні не поповнять ряди за новим законом про мобілізацію...