Громадянство для громадян

Громадянство – це політико-правовий зв’язок між людиною і державою. Це суспільний договір, де кожен учасник має свої права та обов’язки. Відповідно до основних положень теорії суспільного договору, сам договір є дійсним поки відповідає суспільному інтересу, якщо договір не відповідає «суспільному інтересу», то його змінюють шляхом змін в законодавстві та проведення виборів в представницьких органах. У той же час члени суспільства беруть на себе зобов’язання дотримуватись умов договору шлях прийняття відповідальності за порушення закону.

В ліберальному суспільстві, яким є Україна, права людини в суспільній дискусії ставились завжди на перший план по відношенню до обов’язків, і поки в країні не було війни обидві сторони суспільного договору не звертали увагу на те, що жодна із сторін не виконує своїх обов’язків перед контр-агентом.

Але почалось Велике вторгнення, та подія яка змушує нас переосмислити взаємостосунки між державою і громадянином. Для того, щоб державі виконати свій обов’язок по захисту суспільства від знищення першочерговим стає виконання громадянином обов’язку по захисту Батьківщини (ст.65 Конституції України).

Відповідно до рішення Конституційного суду України Від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019 «військова служба є конституційним обов'язком громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності». Тож захист Батьківщини реалізується через військову службу. Волонтерство і донат – це лише допомога іншим громадянам і державі у виконанні їх взаємних конституційних обв’язків. Сплата податків жодним чином до захисту Батьківщини не відноситься, тож ті хто називають себе «економічним фронтом» можуть розслабитись.

Тож в частині захисту життя суспільства і виживання держави ми маємо обов’язок держави захистити життя громадян, а для цього мобілізувати громадян до війська, з іншого боку громадяни мають право вимагати від держави організації ефективної системи безпеки, створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей (ст.17 Конституції України) та обов’язок щодо служби в Збройних силах України.

Якщо цей обов’язок не виконується, то держава має право застосувати санкції. Наразі в Україні існують наступні види санкцій:

• Адміністративні:
  • стаття 210 КпАП України «Порушення призовниками, військовозобов’язаними, резервістами правил військового обліку»;
  • стаття 210-1 КпАП України Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
  • стаття 211 КпАП України «Зіпсуття військово-облікових документів чи втрата їх з необережності»;
• Кримінальні
  • стаття 335 КК України «Ухилення від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу»;
  • стаття 336 КК України «Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період»;
  • стаття 336-1 КК України «Ухилення від проходження служби цивільного захисту в особливий період чи у разі проведення цільової мобілізації»;
  • стаття 337 КК України. «Ухилення від військового обліку або навчальних (спеціальних) зборів»;
  • стаття 403 КК України. «Невиконання наказу»;
  • стаття 407 КК України «Самовільне залишення військової частини або місця служби»;
  • стаття 408 КК України «Дезертирство»;
  • стаття 409 КК України «Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом»;

Попри різноманітність складів санкцій, але вони мають один великий недолік. Вони передбачають, що громадянин дочекається накладення на нього стягнення і таким чином понесе покарання, але не відповідає на питання що робити, якщо  громадянин в односторонньому порядку де-факто розірвав правовідносини держави втікши за кордон.

Що є справедливим в ситуації, коли один із контр-агентів де факто не виконує свої зобов’язання, а шансів притягнути його до відповідальності немає? Тобто порушує суспільний договір, не визнає суспільний інтерес і воліє бути частиною іншого суспільства?

Єдиний логічний вихід тут є розрив таких відносин.

Якщо перекласти на правовідносини «держава – громадянин», то держава зобов’язана розірвати цей правовий зв’язок, тобто «громадянство». Відповідно до Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство (ст. 25), а той же час громадянство може бути припинене до того часу, поки фізична особа не повернеться в Україну і не отримає те стягнення на яке заслужила. Тож єдиний правовий вихід це внесення змін в статтю 17 Закону України «Про громадянство» додавши:

 п.2-1 «виїзд за межі України у не законний спосіб під час особливого періоду»;

Не виконання обов’язку по захисту Батьківщини повинно мати наслідком припинення громадянства і як наслідок, позбавлення активного і пасивного виборчого права таких фізичних осіб. Поновлення в громадянстві має допускатись лише після того, як людина понесе кримінальну відповідальність за порушення своїх обов’язків перед державою та суспільством. Адже не можуть бути рівні права при різному виконанні своїх обов’язків