ЯК ПОКРАЩИТИ ВІДНОСИНИ БІЗНЕСУ І ВЛАДИ: РЕЦЕПТ ПОДЕРВ’ЯНСЬКОГО

Міжнародна металургійна група Ferrexpo з українським корінням оприлюднила річний звіт на Лондонській фондовій біржі. З документу виливає, що 2023 рік компанія закінчила із чистим збитком у $84,75 млн, тоді як 2022 рік вона завершила з чистим прибутком $220 млн. Причина збитків – суди в Україні.

"Збиток $85 млн утворився здебільшого внаслідок закладання резервів за поточними судовими розглядами та спорами в Україні на загальну суму $131 млн станом на 31 грудня 2023 року. Без урахування впливу цих резервів результат за 2023 фінансовий рік становив би прибуток у розмірі $46 млн", – йдеться у звіті.

Отже, через тиск держави бізнес йде у збитки і змушений закладати прибуток на відбиття атак.  

На жаль, Україні ніяк не вдається стати країною не те що привабливою (зрозуміло, що це неможливо під час війни) територією для інвесторів, але хоча б дружньою. Інвестняні в погонах в ручному режимі здійснюють регулювання економічних процесів. І це зовсім не про воєнну економіку та справедливість. Від знайомих підприємців протягом останнього року чую постійні скарги на тиск. Тижня не проходить, щоб не прочитати у ЗМІ про чергові обшуки і «слідчі дії» проти тієї чи іншої компанії.  

Бізнесу в Україні доводиться виживати, і долати не тільки економічні виклики, але й адміністративні.  Після скандалу навколо кейсу Мазепи влада нібито відреагувала: був створений ще один дорадчий орган при президенті, було рішення РНБО, присвячене тиску – пообіцяли три місяці не влаштовувати маскі-шоу та інші не менш дивні речі. Генпрокурор заявив про особливий режим слідчих дій щодо бізнесу... Взагалі, це втручання у тему РНБО напрочуд цікаве, бо воно таки фіксує, що українська правоохоронна система – це небезпека для країни. Так би мовити, обмовка по Фрейду.  

Звісно ж, вся ця бурхлива імітація боротьби з собою закінчилася тим, чим і мала б закінчитися – тобто, нічим. Всі розуміють, що дії силовиків – це продовження позиції політичної влади. Ніякого Біному Ньютона тут немає.

Хтось ніяк не може збагнути, що сильний національний бізнес – одна з умов перемоги і збереження країни. Сильний бізнес дорівнює сильному тилу. Це  забезпечення стабільної роботи вітчизняних підприємств, що фінансують податками бюджет і, зрештою, Збройні сили. Саме на податках бізнесу, волонтерстві і донатах все і трималося, коли закінчилася міжнародна допомога.

Але ж ми продовжуємо бачити, як когось «доганяють» і «обілєчують». Київгума, Балістика. Список цей безкінечний і неосяжний, як сувій Тори. І постійно оновлюється. Не зупиняє творців цього списку і наявність міжнародного капіталу у власниках. Синєво, Ferrexpo.

Якщо перший кейс схожий на банальне «доїння», то у другому – ознаки спроб передати «особистий привіт» одному з акціонерів Ferrexpo – Костянтину Жеваго. Який прямо заявляв про вимагання в нього грошей кимось з “ефективних менеджерів” з вулиці Банкової. До того ж, у родини Жеваго – опозиційний канал Еспресо, який розповідає зовсім не те, що Єдиний телемарафон, про який нещодавно згадав Держдеп США.

Притомній людині складно повірити у те, що правоохоронці цікавляться паном Жеваго, щоб відновити справедливість. Якщо так, то чому справа банку “Фінанси і кредит” тягнеться більше 4 років, а адвокати Жеваго кажуть, що їм навіть не дають матеріали справи для ознайомлення. Якось все схоже на те, що хтось з влади хоче від Жеваго чогось особисто поза рамками судових процедур.

І після того, як Верховний суд Франції з доволі образливим для української правоохоронної системи формулюванням відмовляє в екстрадиції Жеваго, то бачимо арешт Ferrexpo. Затримуються її топ-менеджери з космічними сумами застави. Паралельно активізуються нікому на ринку невідомі структури, які приходять до Ferrexpo з борговими претензіями 10-річної давнини. Суто схема віджиму і “догону”.   

Насправді ситуація дуже символічна. Ferrexpo сьогодні – один з найбільших інвесторів в Україну. Якщо не найбільший. Як повідомив в нещодавньому інтерв’ю голова правління Полтавського ГЗК Віктор Лотоус, торік компанія інвестувала понад 100 млн доларів. Скільки компаній/підприємців або ж «ефективних менеджерів», які у минулому році вклали в Україну такі гроші? Якщо душать такий бізнес – на що сподіватися бізнесу меншого масштабу, який не може зарезервувати мільйони на юридичну боротьбу і який не має міжнародної підтримки?

Наш класик Лесь Подерв’янський у 2014 році сформував українську національну ідею трьома словами «Від…ться від нас». Адресатами фрази, звісно, була росія. Гадаю, що сьогодні ця фраза у повній мірі стала гаслом українського бізнесу та вітчизняного громадянського суспільства, сотень тисяч волонтерів та добровольців, а її адресатом є українська влада і підконтрольні їй силовики.