Коли стало прийнятним допомогати ворогу?

Я багато чого можу зрозуміти. Я буваю толерантний до абсурда. Але іноді навіть ліберал у мені вішає табличку "переоблік"…

Я можу зрозуміти, коли чоловіки уникають мобілізаціі. Коли страх смерті домінує. Коли навіть не бажання втратити свою свободу, своє життя, свою кар єру стає провідним у прийнятті рішень. Людина істота егоїстична. І це природньо. Я буду останнім, хто буде звинувачувати у чомусь таких людей під час чи після війни.

Я можу зрозуміти, коли людина воліє бути не в Україні під час війни. Бо життя коротке. І ти просто ставиш своє життя, свою долю, на перше місце. Це знов таки природнє. І я можу це прийняти. І я не хочу, щоб суспільство розділяла ненависть і люди в Україні ненавиділи людей за кордоном.

Це все страх. І це страх природній. І так само є природній сором за свій страх і вчинки, які він змушує тебе робити і які можуть виглядати не дуже моральними.

І я можу зрозуміти, коли людина тихо боїться, уникаючи зайвий раз виходити на вулицю чи не воліє їздити через блокпости. Коли робить це тихо. Коли відповідає тільки за себе.

Але є речі, які я не можу ні зрозуміти, ні прийняти. Навіть коли ти сам боїшся мобілізаціі, ти все рівно маєш знати, що мобілізація критично важлива для оборони країни. Для виживання. Цьому немає альтернативи. І що пройшов той час, коли ти можеш просто на стадіоні скандувати "ЗСУ", залишаючись у ролі вдячного вболівальника. Бо ЗСУ складається з людей. І кожен з чоловіків може одного дня стати гравцем на полі, а не вболівальником.

І коли людина вдягає футболку з "гордим" написом "ухилянт", то що вона хоче цим що сказати? Що вона пишається цим? Чи що вона рада поширювати російську пропаганду? А не секрет, що основний удар росіян на інформаційному фронті йде на зрив мобілізаціі. Це найтонкіший момент на данний момент.

Чи це психологічний захист, коли ти втомився боятися і зневажати себе і у відповідь ти демонстративно вдягаєш таку футболку, починаючи пишатись тим, за що тобі було соромно? Допомагаючи тим самим ворогу поширювати зневіру і зривати мобілізацію? Якщо ти сам боішся, то чи варто тоді показати всім, що ти пишаєшся? Але коли ти боїшся і ховаєшся, ти принаймі відповідаєш тільки за себе. За свій тихий страх. А коли вдягаєш таку футболку, то ти виходиш на бій на стороні ворога. Ти стаєш солдатом російських військ.

Спочатку ви приховуєте свій страх розмовами, що це не справедливо. Бо діти ж Зеленського не воюють. Розповідаєте про погану державу. Про бюджетників, які заслуговують бути мобілізовані замість вас. Кажете багато інших речей замість того, щоб просто зізнатися у своєму страху. У небажанні втратити свободу. У тих речах, які цілком природні, але чомусь ніхто не наважується говорити про них в голос. А потім переходите на інший рівень. І починаєте носити футболку с написом "ухилянт". Ну да, тоді ж ти не малодушний чоловік, а вже гордий борець з несправедливістю.

Чи "корисний ідіот", як називають таких у Москві. Скільки таких корисних ідіотів Москва вже організувала? Кому легше служити росіі, ніж зізнатися у своїх слабкостях?

А що думає бізнес, який робить і продає такі футболки? Що є суспільний запит негідників і треба його вдовільнити? Що гроші не пахнуть? Що це "прикольно"? Особливо в той момент, коли люди вмирають за тебе, зберігаючи життя і даючи час?

То коли прийшов той день, коли поширювати російську пропаганду стало чеснотою? Коли прийшов той день, коли стало можно пишатися тим, що ти боїшся? Коли стало прийнятним допомогати ворогу?

Це все риторичні питання, звісно. Але щось точно пішло не так, якщо це стало нормою.

І так, я дійсно тепер хочу, щоб людей з такими футболками першими затягували в бусікі. Без варіантів.

І так, я хочу, щоб до того бізнесу, що дозволив собі виробляти такі футболки, прийшло СБУ. Те саме СБУ, яке звикло кошмарити бізнес. І прикрило його на завжди. А всі дотичні до нього відправились освоювати нову армійську професію.

І це не ліберально. Але такі речі переходять будь-яку межу. Це робота на стороні ворога під час війни. Люди, які носять такі футболки, чи люди, що їх виготавляють та продають, нічим не відрізняються від навідників, що здають позиціі росіянам.

Суспільство, звісно, втомилось від війни. Тепер по-справжньому. А не так, як в 2016-2019, коли бачило ту війну тільки в новинах. Але суспільству треба зрозуміти, що депресія через відсутність розуміння коли це закінчиться, депресія від занадто великих очікувань, які не збулись, то не найгірше, що може статися. І що той варіант ситуаціі під час війни, у якому ми зараз живемо, виглядає як диво. І припинити жаліти себе, усвідомивши, нарешті, що це марафон і від витривалості залежить дуже багато. І так, нічого приємного в тому марафоні немає. Але хіба ми мали вибір? Хіба ми зараз маємо вибір?

І так, можна бути ухилянтом. Природньо боятися. Але не можна цим пишатися. І не можна толерувати тих, хто цим намагається хизуватись.