Чим пахне війна?

В цій маленькій чорній коробочці знаходиться ампула парфумів з дивним і ніжним ароматом. Троянда, шкіра, пачулі, нагармота, амбервуд та тютюн. Але найцікавіше не те, які рослини ховаються за таємничими назвами, а що приїхав аромат з фронту.

Його створив сержант артилерійського підрозділу 3-ої танкової бригади Андрій Пархоменко, який третій рік воює на Сході України. же Побував в найгарячіших місцях, приймав участь у звільненні Харківської області. Андрій досить відомий у професійній спільноті представник українських інді-парфумерів, які і зараз, під час війни, виробляють свою продукцію. Таких сьогодні біля двох десятків, а всього спільнота невеличких індивідуальних парфумерів має біля півсотні представників.

Свої власні парфуми військовий почав створювати ще задовго до війни, і коли пішов в ЗСУ, то вирішив, що війна – не привід залишити улюблену справу. Тому на війну теж поїхав з коробкою, в якій містилось все необхідне для створення невеличкої парфумерної лабораторії – ваги, інструменти, посуд та , найцінніше, інгредієнти.

Звичайно, багато вільного часу у військових немає, доводиться жертвувати іншим: "Я менше читаю книжки, рідше сиджу в інтернеті. Буває, тижнями немає на це часу, бо іноді ледь встигаєш навіть поспати", - розповідає Андрій.

Можливо, він би й забув про творчість до кінця війни, але десь через півроку війни зрозумів, що поступово втрачає навички. Тому почав шукати компоненти, списувався з друзями-парфумерами, які допомагали в пошуках необхідного, потім знайшов тихий куточок, обладнав його і у вільні хвилини занурюється у творчість.

Своє хобі Андрій не приховує, алей не афішує. Каже, "знають, ті, з ким я безпосередньо працюю. А оскільки парфумами я займаюсь лише в вільний від служби час, і це нікому не заважає, то командування ставиться до цього нормально". При переїзді теж все просто – вся лабораторія вміщується у звичайну коробку від Нової пошти.

"А ви створюєте нові парфуми для тих, з ким служите разом?", - питаю.

"Спеціально під конкретну людину – ні, - каже Андрій, - Зазвичай віддаю те, що в мене вже є. Наприклад, приходять і питають, чи є якісь солодкі аромати або свіжі. Колись тільки було, що попросили створити аромат для свічки, то я на папері його створив і відіслав колегам, які вже, власне, зробили свічку з таким запахом".

Але всі парфуми створюються і існують в невеликій кількості, бо як пояснює Андрій, ані напрацювати велику кількість, ані продати її він не зможе. Іноді замовляють якісь парфуми давні знайомі, проте зрозуміло, що попри існуючий попит ніякої активної роботи в цьому плані не може бути.

Зрозуміло, що серйозною проблемою є пошук та купівля всього необхідного. За словами Андрія, тут йому дуже допомагають друзі: "Дуже вдячний за підтримку, яка для мене є дуже важливою". Військовий вже замислюється над тим, як повернеться до мирного життя, хоче створити вже повноцінний власний бренд, є цікаві задуми, замовлення на розробку.

"Український парфумерний ринок безмежний, - говорить Андрій Пархоменко, - багато хто користується парфумами в тому чи іншому вигляді. Я знаю парфумерів, які і зараз розробляють парфуми і в них виходить отримувати дохід. Хоча це і важко, бо всі компоненти імпортні, коштують дорого, тож і на парфуми ціна не маленька. І це говорить про те, що людям наша продукція потрібна, можливо, саме зараз декому це дуже допомагає. Тож головне зараз вигнати з нашої землі окупантів, і тоді вже можна повертатись до улюбленої справи".

На його думку, це станеться не так скоро, як ми мріємо, і можливо, Росія виграє війну на мапі, але насправді вона її вже давно програла: "Навіть, якщо росіяни захоплять ще деякі наші території, вони втратили Україну і вже ніколи не зможуть у нас хазяйнувати".

…Здавалося б, на війні не до парфумів. Адже ця пані створює свої "аромати", якими сьогодні на більшій території країни буквально просочене повітря. Порох та адреналін, сира земля та свіжа трава, метал та бетон, кров та смерть. Хімічні відповідники для цих запахів є, але такі "парфуми" навряд чи хто захоче носити чи навіть просто нюхати. Можливо колись, через багато років, комусь захочеться хоч трішки зрозуміти, що відчували люди на війні. Але поки що хай пахнуть троянди…