Не так тії вороги, як добрії люди

До останнього не хотів виносити сміття з хати. Але дзвоники двох фронтових друзів, які займають доволі високі посади у правоохоронних органах, з попередженням: дана команда активно копати на #ПДМШ ,та інформацією про замовника, спонукають вийти у публічний простір та докладно розповісти про того, хто пнеться зі шкіри, аби перешкодити ПДМШ звести сучасний навчально-тренінговий та реабілітаційний центр і – якщо вже зовсім поталанить – паралізувати роботу ПДМШ на фронті.

Знайомтесь: Шумський Анатолій Георгійович, 01.02.1973 року народження, чиновник, розквіт карʼєри якого прийшовся на незабутні часи правління Януковича:

02.2010 – 11.2012 рр. — виконуювач обов’язків начальника, начальник Головного управління Держкомзему у місті Києві.

01.2013 – 06.2013 рр. — завідувач відділу досліджень з питань землеустрою та оцінки земель лабораторії інженерно-технічних видів досліджень Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (м. Київ).

07.2013 – 10.2014 рр. — перший заступник начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області (м. Одеса).

10.2014 – 07.2015 рр. — радник Голови відділу аналітики та планування Управління організаційно-аналітичного забезпечення Державного агентства земельних ресурсів України (м. Київ).

07.2015 – 09.2015 рр. — перший заступник начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Я далекий від того, аби огульно "люструвати" усіх можновладців часів четвертого президента України. Але... трохи дивно (чи навпаки – на жаль, не дивно), коли чиновник Держкомзему за час своєї каденції обростає десятками земельних ділянок в Києві та області та стає власником десятків ретро- (і не рето) автомобілів, зареєстрованих особисто на нього. Серед них є навіть броньовані автівки часів другої світової та радянських часів, які б зараз були ой як не зайві на фронті...

Але наразі навіть не про це. Крапкою у наших стосунках стало вихваляння Шумського, як він придбав собі "білий квиток", закосивши від війська та отримавши право безперешкодно кататися до ЄС, де постійно проживає його родина. Робіть висновки самі – я лише викладу голі факти. Людина, яка постійно проживає і зареєстрована в Києві, має великий маєток під Києвом, раптом 31.07.2023 стає на облік у І відділі Львівського ТРЦК та СП, наступного дня (01.08.2023) у м. Городок Львівської обл. проходить ВЛК, яка визнає його непридатним для військової служби, і того ж дня Львівський військомат знімає його з обліку за станом здоровʼя!!! От би хлопцям, які втратили на війні руки-ноги, така оперативність в діях військової бюрократії!!!

А тепер трохи про те, як ми познайомились.

В березні 2023 року добродій на імʼя Анатолій Шумський подарував Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова земельну ділянку та обʼєкт незавершеного будівництва на ній на півдні Київщини. Дарунок мав цільове призначення – звести на цій ділянці сучасний навчально-тренінговий та реабілітаційний центр ПДМШ. У знак вдячності ми включили пана Шумського до складу учасників Благодійного фонду, через який ПДМШ здійснює всі юридичні дії. Я тоді навіть написав натхненний допис "Будьте як Анатолій".

Згодом – після проведення незалежних експертиз – виявилось, що обʼєкт незавершеного будівництва має засадничі конструктивні дефекти, не відповідає вимогам до споруд громадського користування та пожежної безпеки та перебуває в аварійному стані. Тому ми його зараз демонтуємо. Слава Богу, у цей подарований недобуд ми не вклали жодної донорської гривні. Як відчували...

Також незалежна оцінка засвідчила, що в договорі дарування вартість обʼєкту незавершеного будівництва була штучно завищена приблизно в десять разів. Напевно з перспективою згодом вимагати відповідну "інвестиції" частку в майбутніх прибутках, яких ми апріорі (як благодійний фонд) мати не можемо. Але це ми зʼясували лише згодом... Наразі ж повернемось до хронології

Весна 2023 для ПДМШ була дуже важка, можливо найважча за наші 9,5 років на фронті. Ми працювали одночасно на Бахмутському та Лиманському напрямах: кейсевак з Серебрянського лісу, три стабпунки, цілий флот ремок, які працювали майже цілодобово. За жоден з весняних місяців 2023 року в нас не було менше 2,5 тисячі пацієнтів, тобто в середньому більше 80 на день. Зрозуміло, що вся увага була зосереджена на фронті, тому наше "велике будівництво" ми доручили людині, яка так переконливо продемонструвала свої, здавалося б, щиросердні наміри.

Неприємні дзвоники почали лунати влітку, коли наш "благодійник" почав непристойно натякати на перетворення нашого проєкту на приватний бізнес та зірвав усі погоджені строки завершення окремих споруд нашого НТРЦ, хоча фінансування йшло справно. Коли був витрачений 1 млн. доларів (на той час все, що ми мали на будівництво) – і ми опинились у розбитого корита, добродій Шумський просто поїхав відпочивати на Адриатику (на той час, як згодом зʼясувалося, він вже придбав собі "білий квиток") і просто припинив брати слухваку.

Аудит показав, що у вересні 2023 ПДМШ перебував на грані банкрутства... Витрачений на будівництво грант, великі борги перед генпідрядником, зарита на території "добродія" велика очисна станція, придбана коштом ПДМШ, кабеля електроживлення, які "чомусь" були прокладені по чужій території, підземний склад, з якого щодня вичепували воду...

Я тоді – напевно на нервовому ґрунті – почувався настільки зле, що просто не хотів жити. Відчував себе наївним йолопом, який дозволив узяти в заручники велику родину ПДМШ, ледве не загубив виплекану роками улюблену дитину...

Не знаю, де тоді знайшлись сили, а згодом і гроші. Напевно Господь віддячив нам за десятки тисяч врятованих життів на фронті. Але ми вистояли. Перевезли і нарешті косолідували в одному місці наші медичні скарби, перемогли підтоплення нашого "бункеру", запустили вентеляцію в ньому, нарешті переселили наших героїчних Рокі та Фісташку з підземної землянки без вікон, але з мишами у перші будинки на території нашого "Першого українського Кібуцу". Нарешті на День українського добровольця ми освятили і підняли на нашому Кібуці прапори. Тоді я пообіцяв, що віднині це наша земля і ми з неї нікуди не підемо. Майбутнє не продається!

Красно дякую усім, хто тоді не здригнувся і залишився у ці важкі часи поруч!

Можливо, я б і зараз нічого не писав публічно. Бо і право і правда по нашому боці. А дрібне шапоклякство нас ніколи не лякало.

Але раптом, я зрозумів, що в нашому конфлікті, як у краплі води, відбились два світи, які дивним чином співіснують на території під назвою Україна: Україна минулого і Україна майбутнього. Що у нашому герці зашита засаднича дилема цієї війни: десятки тисяч наших посестер та побратимів віддають своє життя лише для того, аби повернутись у точку, з якої ми зірвались у велику війну з росією, а чи це війна не просто проти орди, а за принципово інше – краще – майбутнє для України?!

Подумалось, що наш "благодійник" – насправді архетипичний представник системи, яка майже довела Україну до ручки, коли її, окраденую, збудили перші вибухи великої війни. Системи, в якій країна біднішала, а чиновники – казково багатіли. Звичайно він робитиме усе, аби повернути такий комфортний для нього status quo.

З іншого боку, медики (і не тільки медики) – добровольці, божевільні відчайдухи, які без статусів, соцгарантій та зарплат десятий рік рятують тисячі поранених і хворих на фронті. Звичайно, ми – загроза системі, оскільки наші всесвіти перетинаються тільки у праведній ненависті до орди. В усьому іншому нам дуже тісно в одній Україні.

Врешті-решт, вона буде або наша або їхня. І вислід цього двобою за те, якою буде майбутня Україна, вирішується тут і зараз. Вирішується щодня. На їхньому боці звʼязки, гроші радянська спадщина, для якої людина існувала для держави і ніколи не навпаки. На нашому – надто велика ціна, яку ми вже заплатили і платимо щодня, аби просто дозволити Україні залишитись такою, якою вона вскочила у це велике випробування.

Тому це не просто конфлікт Шумського і ПДМШ – це зіткнення двох систем, двох всесвітів, двох символів віри, яким дедалі тісніше стає в одній Україні...

P.S. Спеціально для правоохоронців, серед яких я знаю багато чесних і порядних офіцерів, які пліч-о-пліч з нами боронять Україну від смертельного ворога. #ПДМШ працює максимально в правому полі, іноді – на межі, але ніколи – за межею. Ми не користуємося і не зберігаємо незареєстровану зброю чи набої, ми не вживаємо наркотики і нам не властиві бандитські способи вирішення конфліктів. Ми вміємо і будемо захищати те, що нам належить по праву і по правді, але чужого нам не треба!

Тому перш ніж атакувати ПДМШ, спробуйте кілька хвилин побути на самоті зі своєю совістю і ще раз перечитати приписи нашого – бодай і недосконалого – законодавства. А після цього розібіріться, як за один день можна стати на облік в далекому ТЦК, пройти ВЛК та списатися з військового обліку. А потім приходьте до нас в гості: кави вистачить на всіх...

Юрій Ніколов, Mykhailo Tkach