Як Україні працювати з поневоленими росією народами

Нам нікуди не дітися від сусідства з рф. Ми можемо лише заздрити Швейцарії, яка географічно оточена Францією, Італією, Німеччиною та Австрією і, попри складне минуле цих країн, ніхто сьогодні танками на чужі кордони не йде. Виявляється, так теж можна. Але нам у сусіди дісталося утворення, для якого міжнародне право та загальновизнані державні кордони означають приблизно нічого. Не пощастило, але і з такою ситуацією потрібно працювати.

Як би нам не було складно, є безумовна віра в те, що імперія розвалиться. Вона просто мусить зазнати краху, бо всім централізованим, жорстким та кривавим режимам притаманно припиняти своє існування. А московська імперія доводить цю аксіому регулярно. Лише в минулому столітті вона зазнала краху двічі: у 1917 та 1991 роках. Зазнає й у цьому, адже в 1991 СРСР розпався не до кінця.

Українці, грузини, вірмени, естонці отримали свою незалежність. Але є й ті, хто продовжив перебувати в російському ярмі. Це черкеси (адиги), тувинці, мордвинці, нохчі (чеченці), буряти, татари, чуваші, калмики… Словом, народи, які рф поневолила. Нехай вас це не дивує, але в них дійсно є потенціал до самостійності. І точно є бажання, але сьогодні відкрито про нього говорити може не кожен. ФСБ контролює буквально всі сфери життя, тому доводиться діяти або в глибокому підпіллі, або в екзилі.

Я вірю, що рано чи пізно нам доведеться сідати за стіл. Але не з Москвою, а з тими, хто від неї від’єднається. І чим більше народів утворять національні держави, тим краще буде для нас. У серпні 2023 року ми заснували тимчасову спеціальну комісію Верховної Ради по роботі з поневоленими народами. Півроку діяльності вже позаду, тому хочу детальніше пояснити, як далі Україні працювати з НЕросіянами у складі рф та чому комунікація з ними піде на користь усім.

Поневолені народи має визнати світ

Наприкінці 80-х років минулого століття світ боявся краху СРСР. Велика імперія здавалася чимось не дуже зрозумілим, але більш-менш монолітним і з ядерною зброєю. Завжди простіше домовитися з одним Горбачовим, ніж із десятком нових лідерів, у яких є своя чорна скринька. Захід не хотів бачити окрему Україну, росію чи Білорусь. І, як ми побачили з часом, це було помилково.

Сьогодні ситуація дещо схожа, хоча й складніша. Влітку 1991-го президент США Джордж Буш-старший приїздив до Києва (нагадаю, столиці УРСР в складі СРСР) та Москви. Нехай промова в Києві (Chicken Kyiv) тоді була відверто кепською, але момент визнання України як чогось НЕросійського також мав місце. Сьогодні до росії і так не приїздить майже ніхто. Однак іще 3 роки тому я заледве собі уявляю ситуацію, коли би хтось із західних лідерів приїхав би і до Москви, і провів день, наприклад, в Уфі — столиці Башкортостану. Адже світ поки що не помічає башкирів та інші народи, просто сприймаючи їх як неподільну частину рф.

За півроку діяльності ТСК ми регулярно порушували питання цих етносів на міжнародних майданчиках. Члени парламентських делегацій регулярно проводили зустрічі з представниками ПАРЄ, ПА ОБСЄ і парламентів держав світу. Результати такої роботи були втілені в резолюціях Європейського парламенту та Парламентської асамблеї Ради Європи,

Наразі ми хочемо, аби світ побачив, що рф — це далеко не тільки росіяни. Що це ще й інші етноси, права яких регулярно порушує Москва. Відкрито казати світові про розвал росії — це амбітно. Однак ми маємо бути мудрішими. У розвал рф на заході поки що не вірять, зате з більшим інтересом ставляться до порушень прав людини. Саме це ми й комунікуємо з закордонними колегами. Чим більше вони знатимуть про російські злочини та навіть цілі геноциди — тим ближчими поневолені народи будуть до визнання як чогось окремого від росії.

До прикладу, геноцид черкесів (адигів) у 19 столітті поки що визнала лише Грузія. Україна має зробити і свій крок у цьому напрямку, також визнавши криваві події на Кавказі геноцидом.

Бити росіян — справа спільна

Чеченський миротворчий батальйон імені Джохара Дудаєва і батальйон імені шейха Мансура воюють проти рф з часів АТО і переважно складаються з воїнів, що мають російське громадянство. Але чи можемо ми називати росіянами нохчів, які в складі української армії знищують ворога? Не думаю. Сьогодні це наші друзі, які збагнули просту істину: хочеш свободи — бийся за неї.

Ми маємо максимально сприяти усім охочим представникам поневолених народів, які готові воювати на стороні України. Подекуди це люди, які вже давно живуть на нашій землі. Дехто проживає в Європі, але готовий іти проти імперського режиму. Хтось і зараз перебуває на території рф, але шукає шляхи долучитися до спротиву на українській землі.

Ми регулярно проводимо зустрічі з Ахмедом Закаєвим (Голова Кабінету Міністрів Чеченської Республіки Ічкерія, воїн) та іншими менш публічними військовими, які з паспортами рф пішли воювати проти самої рф.

Залучення бурятів, нохчів, татарів та інших етносів до лав ЗСУ — це чудова ідея спільної боротьби. Ми це вітаємо і зі свого боку намагаємося максимально сприяти тим, хто готовий воювати за Україну. Сподіваюся, що саме з такими людьми ми будемо будувати дипломатичні відносини на рівні незалежних держав.

Розробка політик

Нам уже варто думати, як діяти з тими, хто відколеться від імперії. Як я вже писав вище, помилкою заходу було боятися краху СРСР у 1991-у. Іще більшою помилкою було те, що вони не знали, як діяти з новоствореними держави, подекуди сприймаючи незалежні країни як частину якогось російського світу.

Сьогодні одне з ключових завдань — напрацювати політики нашої взаємодії з поневоленими росією народами після того, як вони здобудуть свободу. Москва сьогодні живиться з різних республік у складі рф. У наших інтересах буде швидко налагодити відносини з новими державами, адже така співпраця має піти на користь усім. Бодай би економічно.

Значну увагу наша ТСК приділила розробці законопроєкту "Про основні засади

державної політики України щодо взаємодії з національними рухами корінних

поневолених народів Російської Федерації". Ми в постійному діалозі з провідними українськими експертами по цій темі: я вдячний Валерію Пекарю, Тарасу Бик, Юрію Гудименку, Дмитру Золотухіну та Михайлу Басарабу за постійну включеність у цю тему.

Окрема подяка Янушу Бугайському — автору покрокової інструкції з дезінтеграції нашого ворога "Неспроможна держава. Інструкція з розшматування росії". Під час свого візиту до Києва відомий політолог знайшов час для нашої ТСК. Мали плідну зустріч та найважливіше — звірили наші компаси по дезінтеграції рф. Процес нешвидкий, але всі політичні та історичні механізми вже працюють на нашу користь.