Зір, щоб бачити майбутнє

Знадобилося мені дещо підкрутити в моїх окулярах, без яких я, як без... окулярів. Зайшов у новітній магазин оптики, що відкрився поруч вже під час війни. Майстром там виявилася дуже приємна симпатична (це констатація, а не харасмент!) і вправна дівчина. Вона взяла таку тоненьку — відразу видно що фірмову — викрутку, впевнено і швидко все полагодила і навіть грошей з мене не взяла, бо я — регулярний клиент.

І ось що мені прийшло у голову.

Минулого сторіччя у «совку», з якого ми вирвалися, але нас туди тягнуть війною, у парках культури і відпочинку була популярна скульптура дівчини з веслом. Дівчина та була кремезна, сувора і лякаюча, з першого погляду ставало зрозумілим, що з веслом вона відпочиває після відбійного молотка на великому будівництві радянських часів.

А от дівчина з викруткою — зовсім інше. Тут відчуття тендітності, інтелігентності, майстерності. Це не тільки нове покоління, це нове світосприйняття.

І саме таким повинен бути наш шлях у Європу: від дівчини з відбійним молотком до дівчині з мініатюрною викруткою, а потім до робота, який за необхідністю тримає то викрутку, то молоток.

Тому після неминучого відбиття зовнішньої агресії має початися внутрішнє протистояння за те майбутнє, яке здатне хоча б частково виправдати той жах, який Україна переживає сьогодні.