Вигадки та правда про персональні дані.

Давайте сьогодні розкажу про хибні вірування, які інколи вилазять з коментарів під моїми дописами.

«Я чесна людина, мені нема чого приховувати»
Мій стандартний контр-аргумент: тоді опублікуйте повні реквізити своєї зарплатної карти з пін-кодом та паролем до онлайн-банкінгу. Робочу переписку, паролі до соцмереж, відверті чати з друзями, інтимні фото, відео з п’яної вечірки. Ні? Єто другойє? А шо так? Ти ж чесна людина, тобі ж нема чого приховувати?
Є таке поняття Privacy, приватність. Яке означає, що у кожної людині завжди є що приховувати, і це є її священним правом. Яке ніхто не має права порушувати, у тому числі державні органи (крім окремих випадків типу кримінального розслідування по тяжким злочинам).

«Ну і шо якщо мої персональні дані стали відомі? Вони ж і так вже давно витекли»
Спочатку до чого може призвести витік персональних даних: підробка документів, фішинг/соцінженерія, шантаж, узаконення фейкових даних, внесення завідомо неправдивої інформації, психологічний тиск, ризик фізичного впливу, тиск на оточення, нечесна конкуренція, дискредитація, рейдерство, та інше.
Стосовно «давно витікли»: персдані мають властивість застарівати, бо у людей змінюються прізвища, адреси, сімейний або майновий стан, тощо. Саме тому для зловмисників важливо тримати «злиту» базу в більш-менш-актуальному стані, і що частіше зливи – тим краще для них.

«Держава і так про мене все знає» Це прям тотально-масова омана, яку заохочують навіть деякі дурноголові міністри.
По-перше, «держава» знає далеееко не все, і нещодавній закон про «оновлення даних» є тому прикладом.
По-друге, «держава» повинна знати лише той мінімум, який конче необхідно для надання громадянину якісних послуг – і не більше. Президент – слуга народу, пам’ятаєте цей прикол? Це було коротке пояснення. Довга версія включає нудні юридичні механізми внутрішніх запитів до різних реєстрів, логування цих запитів, правила доступу та зберігання, Закон про ЗПД, але мені ліньки все це розписувати. Варто пам’ятати, що безпідставне збирання даних про громадян «а хай буде», «про всяк випадок», «щоб на кожного було досьє» - це крах демократії та прямий шлях до кндр.

« У цивілізованих країнах це вже давно норма»
Якраз ні. У країнах більш розвинутої ніж у Україні демократії, існує працююче(!) законодавство із захисту персональних даних. І судова система, яка більш-менш справедливо забезпечує його виконання. І безліч методів контролю виконання законодавства, контролю контролерів, інші важелі, про які більшість українців не має найменшого поняття. І в США (на яке так люблять посилатися вітчизняні чиновники) - все це є також, хоча тамтешні громадяни вже давно бурчать про Government Surveillance.
У країнах, де реально захищають персональні дані, існують незалежні інституції з дієвими важелями впливу у формі гігантських штрафів для порушників, у тому числі порушників з числа держструктур. Так, «держава» штрафує «державу» - аж гай шумить, прикинь?

У сучасній же Україні проблема захисту персональних даних лише бездарно імітується владою. Переважно через невігластво та безкарність «слуг».
А ще тому, що доволі велика кількість громадян мають якесь мазохістське уявлення про свої цифрові права і про необхідність їх захисту.
Немає потужного соціального запиту іншими словами.

Джентльмену зі скріншоту з дивним нікнеймом так взагалі подобається жити у цифровому концтаборі. Думаю, таким було б комфортніше за порєбріком. Там таких прихильників Big Brother watches you – більшість. Мрії про технології майбутнього таких індивідуумів  обмежені чіпом під шкірою із вбудованим електрошкером - щоб не забував тричі на день голосно вихваляти Великого Лідора.
Мені по-іспанські соромно за таких українців.
Не будьте такими, прошу.
Прагніть свободи і боріться за неї. Ну будь ласка.

P.S.: А про дівчинку Катрусю та її смішні «розвінчання міфів» - розкажу наступного разу.