Час непростих рішень

Мої останні дописи викликали певний резонанс у мережі. Друзі запитують, Ок, запитання слушні – які твої пропозиції?

Насамперед поясню свою вихідну позицію. Десятий рік ми (#ПДМШ) працюємо з прямими і безпосередніми наслідками російської агресії: смертями, пораненнями, хворобами та каліцтвами, які вона принесла. Мимоволі щоразу стаємо також свідками руїн, яку вона по собі лишає навіть на деокупованих територіях.

За останні півтора року, коли фронт фактично тупцював на місці (але тупцював, на жаль, у наш бік), ми навіть за (геть стриманими) оцінками Президента України втратили десятки тисяч наших захисників. Поранених – точно сотні тисяч. Матеріальні збитки вимірюються сотнями мільярдів доларів і в рази перевищують сукупну допомогу, яку нам надали за час великої війни усі наші друзі та партнери...

Від того, що ми (за вельми оптимістичними оцінками Генштабу) знищили більше ніж півмільйона росіян, з десяток нафтопереробних заводів та третину Чорноморського флоту рф, а також трохи покоцали російське прикордоння, не набагато легше. Від цього жоден загиблий українець не воскрес, жодна знищена будівля не відбудувалась, жодна зруйнована електростанція не почала подавати в мережу струм.

Зіткнення цивілізацій, світоглядів, цінностей вчергове трапилось на нашій землі – і в цьому наша величезна трагедія. Кожен день активних бойових дій лише збільшує кількість смертей, каліцтв, поламаних доль, зруйнованих будівель та знищених обʼєктів інфраструктури. І тому саме Україна найбільш зацікавлена, аби якнайшвидше припинити руйнацію та кровопролиття.

Чи означає це, що потрібно здатись на милість путіна? Аж ніяк!!! Ми вистояли, зруйнувавши плани путінського бліцкригу. Ми витримали навалу московської орди і навіть частково відкинули її з окупованих було територій. Ми довели, що українці ладні робити справжні чуда на полі бою. Але час чудес минув. Війна на виснаження, яка триває, – це про математику, а не про подвиг. А математика, на жаль, не на нашу користь. Російська економіка адаптувалась до війни і виросла минулого року на 3,6%, впавши 2022-го лише на скромних 1,2%. На тлі цих цифр навіть українське зростання на 5,3% у 2023-му виглядає цілком блідо на тлі майже 30% (найбільшого за всю історію незалежності) обвалу в перший рік великої війни. Росія продовжує бути членом Радбезу ООН, членом МВФ та ВТО. В міжнародній торгівлі росія переорієнтувалась з Європи на Китай та Індію. Ознак колапсу чи серйозної кризи російської економіки на обрії не видно...

Чи очікуємо ми в озорому майбутньому появи якоїсь супер-зброї (вудрерваффе), яка зможе переломити хід війни? Аналогу танків у Першій світовій чи ядерної бомби наприкінці Другої? Боюсь, що ні. Калаши змінили М16, джавеліни – HIMERS'и, радянські Т-72 – Абрамси, але ніщо не спричинилось до радикальних змін на фронті. Тому що росіяни адаптуються до нових реалій віни швидше, аніж Захід наважується піднімати планку збройної допомоги Україні.

Змінити хід цієї війни могли (і змінили) дрони. Але ми змарнували час, коли домінували в цій галузі і коли масове виробництво "пташок" могло вирішити результат двобою – і наразі росіяни не просто вирівняли ситуацію, а перевершили нас у кількості безпілотних апаратів...

А якщо ми не бачимо, що може радикально переломити ситуацію на фронті, чи не варто почати формувати реалістичні умови припинення вогню? Аби ця кривава мʼясорубка не перенапружила рештки українських сил, після чого система може просто колапсанути.

Чи означає припинення вогню визнання за росією окупованих територій? Аж ніяк ні! Чи означає перемогу росії? Знову ж ні! Це означає тверезе прийняття реалій і стратегічний погляд у майбутнє. Це означає прагматичну спробу перетягнути Китай (який давно закликає припинити вогонь на нинішній лінії фронту) на свій бік. Це означає зберегти і так рясно проріджене війною перше українське покоління, яке виросло в умовах свободи. Це означає зберегти шанс цієї країни на майбутнє.

Чи може росія скористатися перемирʼям і підготуватися до наступної агресії? Безумовно! Майже напевно вона так і зробить. Але хто не дає нам нарешті проаналізувати, як за 30 років – маючи чи не найкращі стартові позиції з усіх республік союзу – ми так і не збудували державу, здатну захистити своїх громадян, забезпечити рівні та справедливі правила гри для всіх і знайти своє унікальне місце в цьому складному та цинічному світі? І нарешті зробити висновки з 30 років наших спроб та помилок, обрати порядну, професійну та патріотичну владу і створити нарешті державу, яка зможе надійно захистити, справедливо розсудити і зайняти достойне місце на світовій шахівниці!

Ця влада цього вже точно не зробить. На жаль... І саме тому вона буде воювати до останнього українця, як сьогодні вчергове проголосив з глибокого тилу Михайло Подоляк: "гарантувати реальний мир не можна в жоден інший спосіб, крім обов’язкової воєнної поразки агресора...". На жаль, він знову забув окреслити реалістичний план цієї поразки...

Тому моя пропозиція проста. Мудрість вимагає, аби Україна публічно запропонувала припинення вогню на тих позиціях, на яких нині знаходяться наші Сили оборони. Не "вічний мир", про який просторікує з глибокого тилу президентський радник, а саме припинення вогню. Чим швидше ми це зробимо, тим менше буде окуповано українських земель, тим менше буде загиблих і понівечених цією війною, тим менше буде зруйновано домів, електростанцій, заводів і мостів...

Я розумію, що припинення вогню по сучасній лінії фронту – це особиста поразка Зеленського. Але це шанс для країни на радикальне перезавантаження, а отже – на майбутнє. Аби, коли відкриється наступне історичне вікно можливостей, бути готовими не до травневих шашликів, а до повернення своїх людей і земель "у рідну українську гавань".

До речі, Фінляндії вдалося (на жаль, тимчасово) повернути втрачені території вже через півтора роки після принизливого Московського миру за результатами Зимової війни. І не тільки тому, що Третій Райх напав на СРСР (у війні 1941 року на боці фінів брала участь у війні тільки одна німецька дивізія), а тому що фіни вивчили уроки своєї поразки і зробили належні висновки...