Чого у Конституції нема, а має бути

Регулярно чую від глядачів та читачів, що Конституція України — одна з найкращих у світі, тому її треба не змінювати, а виконувати. Но у тому-то і проблема нинішньої Конституції, що вона створювалася виходячи з припущення, що всі будуть чесно намагатися відповідати і її букві, і її духу. А так не відбулося.

Якщо до романтизму з часом не додається прагматизм, то людина не буде успішною. З суспільством — так само.

Ось деякі принципи, які повинні бути внесені у нову Конституцію України. Яка не буде такою казковою, як сучасна, але забезпечить ефективну систему відносин влади і суспільства.

1. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПУБЛІЧНЕ ВИСЛОВЛЮВАННЯ.
Стосується президентів, депутатів, міністрів, очільників місцевих органів влади і так далі. Пообіцяв якійсь начальник щось побудувати, посадити, виробити, навести лад, припинити зловживання — хоч під час виборів, хоч вже на посаді — це фіксується ЦВК з відповідним строком виконання (якщо строк не названий — вважається, що рік). Якщо зобов’язання не виконане, ЦВК автоматично проводить референдум з одним питанням: «Чи був такий форс-мажор, що дійсно завадив виконанню?». Якщо люди вважають, що не було, то цей обіцяльник автоматично позбавляється посади, і ЦВК оголошує нові вибори або конкурс на посаду. Тобто, раз збрехав — і ти вже не депутат, не міністр, не президент.

2. ЗАБОРОНА ПОЛІТИЧНОЇ РЕКЛАМИ.
Досить голосувати серцем, а не розумом. Досить вміло змонтованих відеокліпів і серіалів з не дуже прихованою рекламою потенційних політиків. Тільки офіційна біографія з реальними досягненнями кандидата на посаду, а також програма його дій — що, коли, якими ресурсами, за яку ціну. І ось ця програма має бути основою публічних зобов’язань кандидата на будь-яку посаду в Україні. І тоді громадянам доведеться ці програми читати, порівнювати і робити свідомий вибір. А владі — відповідати за кожне слово.

3. ВІДКЛИКАННЯ/ЗВІЛЬНЕННЯ БУДЬ-ЯКОГО ПРЕДСТАВНИКА ВЛАДИ.
Мова про таку можливість з ініціативи громади або експертної спільноти (про це окремо) відповідного рівня. Чому умовний микола тищенко може робити що завгодно і залишатися депутатом ВРУ? Чому недолугий начальник може провалювати оборонне замовлення і його продовжують тримати на посаді (бо обязи по відкатах він виконує справно)? Треба, щоб суспільство мало конституційну змогу позбавлятися неефективних керівників. І щоб це, з одного боку, автоматично запускало відповідне розслідування діяльности недолугого начальника, а з іншого — закривало йому шлях до обіймання інших відповідальних посад. А не так, як зараз: провалив роботу в Укроборонпромі і поїхав відпочивати послом.

4. ЗАБОРОНА ЗАХОДУ НА ВІДПОВІДАЛЬНІ ПОСАДИ З ВУЛИЦІ.
До речі, це формально є і зараз: щоб очолити щось важливе у Держслужбі, треба мати успішний професійний досвід, стаж відповідного рівня і таке інше. Але ці вимоги тупо ігноруються владою. Тому необхідно піднімати кадрові вимоги до конституційного рівня: хочеш бути начальником або політиком — починаєш на місцевому рівні районної громади, отримуєш досвід і повагу громадян — піднімаєшся на рівень вище. А всі посади на нижчому місцевому рівні — господарські і поліційні керівники, судді і т.д. — повинні обиратися громадою, а не призначатися з Києва.

5. ОДИН ЦЕНТР ВИКОНАВЧОЮ ВЛАДИ І ДВОПАЛАТНИЙ ПАРЛАМЕНТ.
Нащо нам і Кабмін, і офіс президенти, які конкурують між собою і постійно перекидають відповідальність один на одного? Це ж атавізм радянських часів, коли був і Держплан, і ЦК КПУ, де все вирішували, але ні за що не відповідали (і будинки, і сутність відносин так і не помінялися). Треба, щоб глава партії, яка перемогла на виборах, формував виконавчу владу (не важливо, як його назвати — президентом чи канцлером). А у Раді нижня палата має займатися законодавчим забезпеченням розвитку країни, верхня палата — взаємодією територіальних та професійних громад. На обидві палати разом вистачить 300 депутатських місць.

6. СПРОЩЕННЯ СИСТЕМИ УРЯДУ.
Цілком достатньо 4-6 міністерств: МЗС, Мінрозвитку, Мінфін, Міносвіти, Мінздрав. А для важливих напрямків існують Національні програми. Наприклад, створення безпилотників: у нижній палаті затверджується бюджет, а також керівник Національної програми. Далі він самостійно формує команду, розробляє план, виконує його в рамках бюджету і звітує перед виконавчою і законодавчою владою. Він отримує достатньо повноважень для рішення питань, але ніхто не має права вказувати йому, що і як робити. Коли програма виконана — вона закривається.

7. СТВОРЕННЯ ЕКСПЕРТНИХ РАД.
Цивілізовані країни тому і успішні, що в них влада експертів, а не невігласів, як в нас. Тому необхідно, щоб професійні спільноти створювали Експерті ради. Але треба, щоб вони були не ширмами при міністерствах для маскування намірів начальників, як Громадські ради зараз, а мали реальний вплив. Тому кандидатури профільних міністрів та очільників Національних програм мають висуватися/погоджуватися відповідними Експертними радами. Вони ж повинні мати право ініціювати процедуру звільнення відповідного керівника. У Експертні ради мають входити не колишні урядовці або ректори ВУЗів (фактично, чиновники), а визнані професіонали з належним рівнем цитування їх наукових праць.

8. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛЬНОГО ПАРЛАМЕНТСЬКОГО КОНТРОЛЮ.
Спеціальні слідчі комісії ВР зараз — це чиста профанація. Доступ до необхідних матеріалів їм надається за бажанням виконавчої влади. Давати свідчення такій комісії — добра воля, а не обов’язок чиновників. Рішення комісії не має жодних юридичних наслідків. І що депутати можуть проконтролювати за таких умов? Спеціальні слідчі комісії ВР, їх права та обов’язки мають бути внесені у Конституцію України.

9. РАДА СТАРІЙШИН.
Її можна назвати як завгодно, важлива функція. У цю раду мають входити загальнонаціональні моральні авторитети України віком від 65 років (тобто, які не можуть обіймати будь-які посади у владі). Вони мають одну єдину функцію: моніторити стан і настрої українського суспільства, і якщо політики загралися і суспільна температура надто підвищується, то Рада Старійшин оголошує дочасні вибори всіх рівнів, тобто, перезавантажує всю систему влади. Перший склад Ради Старійшин обирається рейтинговим голосування всіх громадян, далі ця рада сама поповнює свій склад. Цю Раду Старійшин не можна розпустити чи якось обмежити її діяльність, невиконання її рішення про дочасні вибори — це автоматична кримінальна справа про спробу державного перевороту. Якщо Рада Старійшин оголошує дочасні вибори раз на два роки, то її склад зберігається, якщо двічі на рік, то і сама Рада Старійшин теж іде на перезавантаження.

10. ПОКАРАННЯ ЗА НЕВИКОНАННЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ.
У новій Конституції України має бути розділ, де чітко розписані покарання за невиконання її окремих положень. Оскільки Конституція — закон прямої дії, то її порушеннями мають займатися кримінальні суди всіх рівнів. Верховний Суд повинен буде прописати і роз’яснити процедури таких розглядів.

Насправді, пропозицій значно більше, тут лише ті, що на поверхні. Треба також розуміти, що зараз я виклав лише принципові підходи, а не юридичні формулювання і усталені процедури. Це предмет роботи фахівців і обговорення у суспільстві. Сама влада на це, звісно, піде лише під тиском — внутрішнім або зовнішнім, або комбінованим. Але готуватися до прийняття нової Конституції України треба вже зараз.