Репетиції репутації

Декілька днів тому писав про те, що інститут репутації у нас в пелюшках.

А ось весь день 18 липня чекав на гучні новини щодо "топ-корупціонера" Бабіна від наших медіапровоохоронців, та їх громадянського саппорту, але чомусь не дочекався.

Тому доведеться написати самому.

Мова про сумнозвісну "репутаційну" для медіаправоохоронців справу, де я є підозрюваним у всіх особливо тяжких аж з 2020 року.

Про її усі багаторічні й часто трагікомічні періпетрії, від окремих ухвал на генпрокурора, на держподаткову та на міністерства, від конституційних скарг до описі у чинному рішенні одного суду, як інший та Вищий суд, та ще й з антисемітських мотивів, підробляє діловодство, тепер писати, може ще не на часі.

Навіть у вимірі оприлюднених чинних рішень національних судів.

Бо нехай "невпинно й послідовно розслідують", не заважатиму.

Далі буде лише фактаж з винесеного 7 липня та оприлюдненого 18 липня зранку рішення Європейського суду з прав людини у справі 63403/13, посилання на офіційну публікацію у першому коментарі.

Нагадаю, що в 2015 році у цій справі 63403/13 в ЄСПЛ було винесене інше рішення, де йшлося про дружнє врегулювання.

Далі правоохоронці з 2017 року розслідували цей кейс щодо одних осіб, а Мін'юст намагався у господарських справах стягнути гроші з інших, від Ріната Лєонідовича, про що є багато рішень у реєстрах.

Але, як теперь остаточно з'ясоване, бо про це тепер написав в рішенні сам ЄСПЛ, з 2020 року, після того як у правоохоронців, ямовірно "щось пішло не так", вони дуже попросили Мін'юст попросити ЄСПЛ скасувати це кляте рішення й винести інше, правильне, іменем революційної антикорупційної доцільності.

Звісно Мін'юст не міг відмовити, звернувся до Страсбургу, та ще у грудні 2020 року ЄСПЛ почав переглядати своє рішення 2015 року, через яке виникла ціла палітра справ та проваджень. Але нове рішення ЄСПЛ при цьому одразу не схвалив, а просто став далі ще декілька років розслідувати справу, зокрема щодо відновлення її з реєстру, про що ЄСПЛ одразу повідомив Мін'юст.

Мудрий Мін'юст та ще мудріші медіаправоохоронці, отримавши з Страсбургу "листи щастя" чомусь вирішили про цей казус практично нікому (про Лєонідовича не можу стверджувати), ані напряму, ані через громадянськіх партнерів, не розповідати. Повторюся, це все прямо випливає з публічного тексту нового рішення ЄСПЛ.

Далі Мін'юст ще три роки вів декілька господарських процесів, платив чималі судові збори, розповідав у апеляційних та у Верховному багато цікавого щодо начебто "чинного", але насправді вже фактично скасованого рішення ЄСПЛ. Бо дізнатися про процедуру його скасування на прохання того самого Мінюсту з відкритих джерел було неможливо.

Іноді до Мін'юста навіть дослуховувалися судді та схвалювали всілякі рішення.

Завідома неправосуднісь?

Введення судів та суддів в оману?

Подані від ЦОВВ до суду завідомо неналежні докази?

Цікаві питання на які явно нема кому та й не буде кому відповісти.

Така собі паралельна реальність з характерною метою.

Й до чого тут Лєонідович, його ДТЕК як колишнє "приватизоване" "Київенерго" - чи хтось може запитати у нинішніх умовах, коли володар графіків відключень просто одним пальцем переводить у країні час, на годину та назавжди?

Так само риторично запитати, звісно.

Але іноді низка процесуальних кроків робить дива.

От варто було мені 1 липня відкрити в адмінсуді провадження щодо Мінюсту про цю описану "страсбурзьку справу Шрьодингера" (справа 420/19712/24), як через неповні три тижні ЄСПЛ надтерміново схвалив нове рішення, якого медіаправоохоронці чекали три роки.

У ньому для медіаправоохоронців начебто "все гаразд", подану до ЄСПЛ заяву повторно назавжди вилучене з реєстру, вже не через угоду з державою, а за описані Мін'юстом зі слів НАБУ зловживання заявника.

Втім, за одне дуже конкретне, та прямо прописане в рішенні зловживання.

Про яке, тепер прямо пише у чинному рішенні ЄСПЛ, Уряд України до 2017 року не знав та знати не міг ("the Court has no reason to doubt the Government’s submission that they were not, and could not have been, aware of its existence before it was discovered in the NABU’s investigation").

Кожен бажаючий може порівняти нове рішення ЄСПЛ 2024 року, винесене "за мотивів" від медіаправоохоронців, та власне сюжети у коміксах від междіаправоохоронців, оприлюднені з 2020 року про "гіперкорупціонера" Бабіна й знайти 101 відмінність.

Але я тепер про інше, не про репутацію, а про репетицію.

Дуже хотілось би щоб нарешті, після отримання від ЄСПЛ фінальної (до речі, не факт, але - припустимо) оцінки сумнозвісної "мандаринової" справи її таки стали слухати в суді українському.

Хоча б у тому Вищому, де так долюбилися гратися у резолюції на моїх скаргах.

Бо нескінченна репетиція панк-опери про кохання Лєонідовича до трьох мандаринів на музику Магницького та на слова від "досвічених авторитетних антисемитів" дещо затягнулася.

Пора й "честь" знати.