Точка опірності Європи

Поза будь-яким сумнівом в горнилі цієї страшної війни Україна карбує свою нову ідентичність. Намагається знайти своє місце у світі, який формується на наших очах. Ба більше, одним з центрів формування якого стала саме Україна.

З периферії ми несподівано перетворились на епіцентр формування нового світопорядку. Світопорядку, в якому одною з ключових передумов успіху стає опірність. Вміння залишатись собою і змінюватись водночас. Вміння бути творцем своєї долі.

Якщо по завершенні війни енергію нашої опірності вдасться спрямувати на докорінні реформи, аби не просто зберегти українську державність, а перетворити її на високоефективний інструмент організації української нації, у нас є всі шанси стати одним з нових центрів Європи.

Бо, з одного боку, наша затятість зупинила варварську орду, яку ми припинили боятися і на яку давно не рівняється абсолютна більшість українців. З іншого, в нас геть відсутнє відчуття провини перед минулим, яким хронічно картається Західна Європа і яке унеможливлює глобальне європейське лідерство.

Перемога над ордою подарує нам віру в себе і позбавить нашого одвічного прокляття – комплексу меншовартості. Причому не тільки перед Сходом, а і перед Заходом. Ніхто нам не зможе помахати пальчиком і сказати: робіть це, а це не робіть. Ми надто дорого заплатили за право самим визначити свою долю.

А як тільки зʼявляється така субʼєктність, помножена на доброчесність та професіоналізм, країна отримує шанс на прорив у майбутнє. І тоді український фронтир (як колись американський) перетвориться на точку опірності Європи –землю свободи, інновацій та майбутнього.