Про прапор

Українському прапору поталанило. Він став справжньою святинею. Він рясно (надто рясно!!!) окроплений українською кровʼю. За нього вмирають і вбивають. Він (як будь-яка святиня) став неспівмірний ціні двох рівновеликих смуг жовтої та синьої тканини, які його творять. Бо це один із символів України, нерозривно повʼязаний з нею тисячами жертв, асоціацій, трагедій та перемог.

Я мрію, аби колись таким самим символом і святинею України стала Конституція. Наш суспільний договір. Спільнотова угода про те, як і навіщо нам жити разом. Чим наповнити так важко відвойовану незалежність? Як збалансувати простір особистої свободи та наші легітимні обовʼязки перед українською державою? Як знайти золоту середину між притаманною нам вольницею та тиранією, яка приходить на руїни, які залишає по собі братовбивча війна? Як нам стати економічним тигром і не перетворитися на соціального хижака? Чи варто надавати громадянство за самим фактом народження, а чи його слід заслужити, справами прислужившись батьківщині? Як стати єдиними, але зберегти нашу прекрасну розмаїтість? Чи є для нас цікавіше місце у світі, аніж переферія ЄС?

На всі ці та інші засадничі питання нам ще тільки належить відповісти. І коли ми спроможемося на відповідь, яку більшість громадян України будуть пишатися, як українським прапором, тоді в нас зʼявиться справжня конституція і шанс на верховенство права. Тоді посполиті перетворяться на громадян. І кожен громадянин буде захисником Конституції, бо розумітиме, чому саме так влаштована наша Республіка, в якій він справжній співваласник та господар.

А поки ми тільки виборюємо шанс на гідне життя. Про яке мріємо і якого варті. Виборюємо дорогою ціною під нашим жовто-блакитним прапором. І коли ми його виборемо, як важливо його (вчергове) не змарнувати!

З Днем державного прапора, дорогі українці!!!