Як втримати фронт і не втратити економіку

Питання мобілізації - є ключовими питаннями нашої війни проти росії. Внаслідок затримки належної відповіді на це питання, ми, останнім часом, втрачаємо щодня по декілька сіл і всі відповідальні особи роблять вигляд, що це нормальна бойова ситуація.

Слід констатувати, що на початку великої війни були прийняті стратегічно хибні рішення, що спричинили тяжкі наслідки: 1. Платити військовим високі зарплати; 2. Бронювати від мобілізації. Мабуть далися взнаки світоглядні особливості людей, які приймали такі рішення, а також хибна оцінка тривалості майбутнього протистояння ворогу.

В результаті на сьогодні маємо щоденні втрати території та сумну соціологію  - майже половина українців вважають, що ухилятися від мобілізації зовсім не соромно (Майже половина українців вважають, що бути ухилянтом не соромно - опитування | Українська правда (pravda.com.ua).). І навіть ті, хто усвідомлює свій обов’язок захищати Батьківщину, але з різних причин ще не втрапили на війну, дещо «розхолоджуються» і задаються питанням: «А справді, чому я?». Чому я, якщо навколо велика кількість здорових і щасливих  чоловіків – держслужбовців, поліцейських, прокурорів, суддів, волонтерів, колишніх військових (!), підприємців та інших цінних працівників, які не мають наміру захищати Батьківщину і, у кращому випадку, переконують себе та інших, що в тилу вони «ефективніші».

 А з іншого боку, регулярно постає питання, де брати кошти на зарплати військовим. Не виключено, що необхідні зміни в законодавство про мобілізацію тривалий час відкладалися у тому числі з міркувань  дефіциту бюджету на зарплати мобілізованим військовим, та були прийняті на третьому році війни, коли вже стало геть скрутно. Разом з тим, ініціатори різних економічних бронювань, які вболівають за стійкість економіки для перемоги у війні, вже активно планують придушення цієї економіки шляхом підняття податків, щоб знайти кошти на зарплати військовим. Тобто –  замкнуте коло: ми не можемо мобілізовувати достатню кількість бійців, бо боїмося за економіку, але убезпечена від мобілізації економіка, не може забезпечити зарплати бійцям, тому ми маємо мінімізувати мобілізацію, шляхом бронювання, і разом з тим підняти податки. В результаті отримуємо все одно підірвану економіку і нестачу піхоти.

Цей Гордієв вузол розрубується надзвичайно просто: високі зарплати військовим слід замінити на адекватну нашій ситуації адресну допомогу їхнім рідним і близьким (на це може бути спрямована і західна фінансова допомога, на відміну від зарплат військовим), а будь-яке бронювання – скасувати. Всі чоловіки країни, які можуть тримати зброю, від вуличного безхатька до Прем’єр-міністра, мають побувати у війську захищаючи Батьківщину.  Звісно таке рішення буде болючим, оскільки за 2,5 роки хибна політика в цих питаннях сформувала у свідомості українців хибні установки і відповідне неадекватне сприйняття реальності. Але ми маємо все ж прийти до усвідомлення того, що: 1) Всі здатні тримати зброю чоловіки зобов’язані зробити свій внесок у збройну боротьбу, коли йде мова про небезпеку для існування держави. 2) Ці чоловіки мають воювати не за гроші, а за Батьківщину. А Батьківщина, у свою чергу, має подбати про родини воїнів.

Реалізація цих тверджень також вирішить проблему, якщо не демобілізації, то принаймні налаштовування ротаційного механізму як для армії, так і для економіки. Якщо окреслити спрощену принципову схему, то кожен має побувати на війні рік чи два чи три, в той час, як його колега підміняє його в економічній сфері і з нетерпінням чекає ротації, щоб відвоювати свій рік чи два чи три. Натомість, нині сотні тисяч українських чоловіків просто прагнуть бути заброньованими. Зараз це їхня життєва місія. Це при тому, що переважна кількість заброньованих не є справді незамінними, а заброньовані  тому що так обставини у них сприятливо склалися. Натомість, величезна кількість насправді цінних для майбутнього країни людей вже загинули зі зброєю в руках.   А контужені, поранені, виснажені бійці продовжують, від початку великої війни, перебувати на лінії зіткнення і регулярно повертатися туди після короткого відпочинку.

До того ж касування будь-яких бронювань  внесе спокій у суспільство, оскільки найбільш людину завжди непокоїть невизначеність і несправедливість (дійсна чи уявна). Зрештою стане все зрозуміло та очікувано і енергія «найрозумніших» чоловіків буде спрямована на власну підготовку до війни, а не на перманентний пошук варіантів «забронюватися».

А щодо сфери держслужби та держсектору загалом, то чому б його не передати цілком у жіночі руки. Можна бути певним, що у такому разі якість процесів у цій сфері, як мінімум, не погіршиться. Тим більше, на фоні опанування жінками шахтарських професій, про що повідомляють ЗМІ.

І, насамкінець, справжня загальна мобілізація дасть можливість поліпшити якість і моральний стан українських еліт. Заброньовані еліти, у тому числі і управлінські та політичні в основній своїй масі й надалі, після війни визначатимуть політику у сферах свого перебування. Якщо ж вони не візьмуть безпосередньої участі в захисті держави, то вони так і не зрозуміють ціни виживання країни, Україна  так і не стане для них цінністю за яку вони кров проливали, ризикували життям та гинули, а залишатиметься лише полем для діяльності, з якого, у разі чого, можна швиденько сплигнути. Для них вся ця надсадна боротьба, піт і кров залишаться паралельною, непізнаною реальністю, що існувала поряд з їхньою реальністю звичного повсякденного життя, не позбавленого прагнень звичних задоволень, а у гіршому випадку, прагнень отримати ще більше задоволень і вигод, ніж за звичайних умов. Разом з тим, загибель на війні тих, хто вже пройшов протилежний від заброньованих шлях, тобто справжньої, а не статусної еліти, ще більш поглибить зазначену проблему.