Примара колапсу

Мені вже доводилось писати: якщо цю війну судилося виграти одній зі сторін, то вона буде виграна не на полі бою, як Друга світова, а через внутрішній колапс державності ворога, як Перша, коли Російська, Німецька, Османська та Австро-Угорська імперії розпались зсередини, хоча й й під тиском подій на фронті.

Українська влада, яка все більше втрачає зворотній звʼязок із суспільством, ризикує піти тим самим шляхом. Ставка на політику fait accompli у відносинах із нашими західними партнерами, внутрішні інтриги, в яких загрузла владна верхівка, надмірна концентрація влади в одних руках, провл стратегічних комунікацій та критичний брак стримувань і противаг у владній конструкції може закінчитися катастрофою.

Те, що наразі відбувається в командуванні ЗСУ, Кабміні, НБУ, НАБУ тощо, свідчить, що конституційний суверен і єдине джерело влади – тобто український народ – втратив будь-який вплив на її дії. Влада навіть не намагається прокомунікувати чи пояснити зміну "більш як половини чисельності" Уряду, звільнення з посади Командувача Повітряних Сил ЗСУ, сенс утримання плацдарму на Курщині, якщо ми ризикуємо вже у вересні втратити Покровськ. Водночас НБУ, занурений у суперприбуткові схеми з ОВДП замість фінасування армії, вирішив, що найактуальнішою проблемою України на сьогодні є заміна копійок на шаги. ТЦК своєю корупцією та масовою поставкою на фронт абсолютно демотивованих "триденних солдат" (їх так називає мій знайомий комбат, бо виживають вони у шанцях в середньому три дні) тільки докидає дров до вогню народного обурення...

Ну а історія про те, як Семен Юрійович посварився з Гізо Тристановичем і до чого тут Шабунін, стала просто апогеєм антикорупційного карго-культу, яким безбожно користається зграйка пройдисвітів. Що в принципі не заважає НАБУ активно витрачати бюджетні кошти на нові авто та інші витребеньки, про які бойові частини навіть мріяти не можуть...

Все це тільки накопичує в народі питання, на які влада не те, що не намагається дати відповідь – вона їх чути не хоче. Типова мантра тирана – просто довіртесь мені: "I alone can fix it", за сумнозвісним виразом Дональда Трампа. І ця мантра працює доти, доки тирану таланить. Поки Прага, Варшава, Брюссель та Париж швидко падають до ніг фюрера. Але коли трапляється Сталінград, просто довіряти стає все важче. Хочеться чути аргументи, а не тільки запевнення "I alone can fix it"...

Питання до української влади наростають наче сніжний ком. І просто вірити у зірку "найвеличнішого лідера сучасності" стає все важче.

Чи є шанс на відновлення чесного діалогу між владою та народом, який і несе на собі усі тяготи війни? Чи дочекаємось ми не щоденних поточних звітів стомленого чоловіка, а щиру розмову лідера і нації на кшталт рузвельтових "Бесід у каміна"? Сумніваюсь. Чи це шлях до катастрофи? Вірогідно...

Але не забуваймо, що колапс Російської імперії породив Леніна, а колапс Османської імперії – Ататюрка. Які відродили свої держави фактично з попелу. Це тільки у нашого сусіда-агресора: "говорим россия – подразумеваем путин, говорим путин – подразумеваем россия". Україна тому й не росія, що Україна можлива і без Кучми, і без Ющенка, і без Януковича, і без Порошенка, і без Зеленського також.

Поки Рубікон не перейдено, ще є час побачити у власних громадянах партнерів, а не ресурс. Почати говорити з ними, а не до них. Навчитись пояснювати та аргументувати свої вчинки, а не просто закликати довіритись лідеру – мовляв, ніхто, окрім нього, нездатний виграти цю війну. І нарешті повернути у геть розбалансовану систему державного управління стримування та противаги.

В противному разі... Втім чекати залишилось недовго. Сподіваємось на краще – готуємось до гіршого.

Як зоря над стернею,

Як Христос в небесах,

Як на свято свободи

Під прем'єром фугас,

Знайте, іроди, вішайтесь, юди - |

Зажди Україна буде!