Як написати сценарій художнього фільму. Виклики, враження і задоволення

Як мінімум самовпевнено думати, що уміння писати гарні літературні тексти достатньо, аби написати сценарій фільму.
Я вам відкрию секрет: навіть уміння писати сценарії документалок для художки мало.
Карколомна сценарна специфіка
Тут специфічно все, починаючи від шрифтів і форматування сторінки і закінчуючи використаним словником. Бо ще ніколи у моїх літературних (і публіцичтичних, і науково-публіцистичних) творах не було стільки трикрапок і слів "халепа!, "блі-і-ін" і "придурок" ![]()
Колись про нашого фронтового оператора і монтажера сказали:
- У нього що не кадр - картина.
У хорошого сценариста кожна сцена - окреме маленьке кіно.
Так треба писати...
Але не факт, що я вже так умію.
Тому ось мені у поміч - книги для навчання по ходу роботи. Ми з командою обирали найкраще.
Зараз багато моїх друзів почали займатися новою для себе роботою: пишуть книги про війну та власний досвід на ній, знімають фільми. Тому, гадаю, фото з порадами, що читати, якщо серйозно взявся писати, марно не пропаде.
А наш сценарій рухається. Герої переживають найскладніші, найдраматичніші й, я б сказала, найстрашніші години свого життя.
А з ними переживаю і я. Бо, скажу вам, геть не просто примусити пульсувати реальним життям на екрані літературні діалоги, та книжкові гармонійні монологи. Ми так пишемо. Але в житті так не говоримо... От тому - всі ці "халепи", "бліни" і "придурки" переповнюють сторінки сценарію. Так говорять нині підлітки. І не тільки вони.
Ще маленький секретик вам відкрию. Допомагає писати сценарій моя робота журналістки. А конкретно - купа розшифрованих і літературно оброблених інтерв'ю. І мій життєвий з цієї роботи висновок:
- Розумні люди розмовляють реченнями.
Зразу скажу, дано не всім... ой не всім.
Кіно і математика
Під час роботи над сценарієм підліткового трилера я радію, що непогано знаю математику.
Ви скажете, що для написання сценарію фільму треба:
- уміння гарно писати літературні тексти,
- фантазію, щоб придумувати всілякі пригоди,
- пам'ять і уяву, щоб малювати героїв і події якомога реальніше.
А математика тут - геть ні до чого.
А от і помиляєтесь.
Чому, ви думаєте, є фільми, у яких і з героями наче все норм, і події показуються непересічні, - а дивитись нудно?
Саме тому, що автори фільму не знають математики.
Толковий сценарист під час роботи завжди тримає в голові тайм-лайн - часову лінію свого фільму. Ми точно знаємо, на якій хвилині наші герой потрапляє у "точку неповернення", у якій точці лінії часу його чекають конфлікти і в яку секунду наступає розв'язка.
Професійні сценаристи користуються різними схемами, щоб вкласти у заявлені півтори - дві години всі події своєї історії. Ми беремо за основу триактну структуру сценарію.
Все математично вивірено, я навіть знаю, скільки слів має містити одна хвилина сценарію. Тепер, правда, я вже роблю це автоматично. Але, поки писала сценарії коротких роликів - то завжди рахувала. І так - п'ять років.
Окрім математики, ця структура містить певну магію. Права-правда! Все - тобто абсолютно все! - що написано з її урахуванням - цікавіше для читача - слухача - глядача.
Все! Навіть богословські проповіді.
Тому я вкладаю події нашого сценарію на тайм-лайн з вірою в те, що фільм буде цікаво дивитись нашим юним глядачам.
Труднощі й виклики
У мене є досвід написання художніх творів. Є книга новел, парочку повістей і купа оповідань. Але кіносценарій - неабиякий виклик.
Мої герої - підлітки. При чому це - єдине, що їх об'єднує. Вони різні за національністю, статтю, життєвим досвідом. І кожен з них проходить жорсткі життєві уроки.
От як показати їх переживання? Ти ж не можеш у сценарії написати:
"У душі ХХХ все перевернулось і стало з ніг на голову".
Бо режисерка тебе вб'є (я знаю, вона може))
І от замість півсторінкового опису душевного стану героя ти просто пишеш:
"ФФФ зіщулюється у кутку
ФФФ
(перелякано)
Ой, мамочки!"
Пишеш, і розумієш, наскільки те, що ти робиш, - командна гра.
- Наступний гравець прочитає в сценарії своє і поставить сцену.
- Ще один виставить локації.
- Інші знайдуть і одягнуть героїв...
Ціла команда працюватиме, щоб втілити на екрані те, що ти з такими труднощами народив.
І це захоплює!
І тоді, коли робота виходить на фінішну пряму, герої оживають, набувають різних рис, характерів і звичок. Сюжет рухається до розв'язки...
А як передати характер героя в кіно? Що саме примушує глядача закохуватись у героя, - робити його, як зараз кажуть, культовим? А інших - не помічати, чи забувати відразу, як вимкнувся екран?
Не кажіть мені: харизма там, всі діла ))
Наша - продакшену - задача з чогось ту харизму зліпити.
А моя - як сценаристки - виписати харизматичного героя.
З чого?
- з вчинків (тут авторка твору, за яким я пишу сценарій, гарно попрацювала), ім'я авторки не розкриваю поки що, бо втратимо інтригу,
- з натяку на зовнішність (бо тут режисерка Maria Yaremchuk ще внесе свої корективи),
- з жестів і рухів (тут ще й обрані актори додадуть свого).
А мені лишається тільки мова героїв. І тут - купа задач, адже мова в нашому житті порібна для передачі інформації всіх рівнів - від емоційної до наукової. Ми й не замислюємось, як особиста мова формує і виявляє назовні наш внутрішній світ.
А мені треба просто придумати внутрішній світ кожного з героїв і наділити їх особливою, виразною мовою. Бажано, такою, щоб юні глядачі рознесли її на цитати.
Амбітно? Так.
Але в кіно інакше не працює.
Секретики сценарної медицини
А ви знали, що сценарії художніх фільмів теж лікують?
Справді-справді!
Важливу роль на етапі створення сцерарію відіграє висококваліфікований спеціаліст, ім'я якого рідко можна побачити в титрах. Це - скрипт-доктор, або сценарний доктор.
Його (а у нашому випадку - її) робота заключається в тому, щоб побачити недоліки кіноісторії і допомогти "вилікувати" сценарій від:
- нестиковок і напрягів у перебігу сюжетних подій,
- негараздів у структурі,
- невідповідностей дій і вчинків героїв задуму автора,
- недоцільності і нереалістичності діалогів тощо.
Сценарист у спілкуванні зі скрипт-доктором проходить важкий шлях:
- від бажання послати все під три... (ну, ви зрозуміли) і жбурнути оту писанину у смітник - до спільного захоплення результатами роботи.
Спочатку все тебе дратує:
- сумніви у логіці твоїх рідних вже героїв,
- плутанина з їх іменами, мотиваціями і характерами,
- поради викреслити сцени, які ти капець в яких муках народжуєш.
Головне, перебороти себе, виключити емоції і спробувати втілити бодай третину того, що радить спеціаліст.
А далі ви вже самі охоче втілюєте й решту, бо сенс видно неозброєним оком.
А найбільший кайф, коли ви бачите, як скрипт-доктор, захоплений сюжетом, починає додумувати власні сцени і сюжетні повороти.
Значить - прониклась...
Наш "підлікований" сценарій засвітився новими барвами. Але лікування ще не завершене.
Є ще один лікар, якого потрібно пройти.
Отже, другий, після скрипт-доктора, спеціаліст - це (та-да-а-ам!) психолог. І проходжу консультацію не я, а герої мого сценарію.
Психолог читає і коментує:
- оця сцена - нічим не мотивована, її потрібно змінити,
- оця репліка героя не відповідає по тону його задуманому характеру (він у вас "герой на білому коні", а тут він - агресивний і брутальний, так не ліпиться),
- оцей сюжетний поворот з'являється нізвідки й прямує в нікуди, дайте йому мотивацію, або приберіть,
- оця сцена не розкриває трансформацію героя, посильте її - і буде вам щастя.
Коментарі психолога були такі влучні і корисні, що я всі їх врахувала під час роботи над сценарієм. І дуже раділа, що нашому психологу сподобався майбутній фільм і він хотів би його побачити на екрані.
А тепер - маленька таємниця.
Найбільше лікарем попрацювала я. Хірургом.
Довелось багато вирізати, десь робити пластику, а десь і нові органи пришивати. Та ще роботка, скажу я вам. Не заздрю хірургам.
Але на сьогодні мою роботу над сценарієм закінчено. Таким, правленим, він піде на переклад англійською. Ця - нова для мене - робота подарувала силу силенну нового:
- нових вмінь,
- нових людей,
- нових подорожей,
- нових книг...
І яскравого, незабутнього творчого досвіду.
#запідтримкиукф