Чи дійсно полон був єдиним порятунком для Маріупольського гарнізону?

Історія Маріупольського гарнізону є однією з найтрагічніших із часів повномасштабного вторгнення рф до України. За лічені дні Маріуполь опиняється в повній облозі і далі виникає «цікаве» питання, чому одним військовослужбовцям дають наказ переодягатися в цивільне і вийти з міста, а іншим говорять «битися до останнього»? На це та інші питання Спільнота Оленівки продовжує шукати відповіді.

Повернемося в події березня 2022 року року. На той час Маріуполь вже перебував у повному оточенні. Саме 21 березня від імені влади Ірина Верещук заявила, що міноборони рф надіслали українській стороні «лист-ультиматум». За словами Верещук, рф пропонувала, щоб українські військовослужбовці склали зброю та зеленим коридором вийшли на підконтрольну Україні територію після чого місто зможуть покинути цивільні. Такі самі листи були направлені представникам ООН та МКЧХ. Пані Ірина публічно заявила, що українські військовослужбовці стоятимуть до останнього і пропозиція рф відхилена. І тут знову ж таки виникає питання, чому українська влада разом з міжнародними представниками не включилися в можливий процес порятунку Маріупольського гарнізону, адже за півтора місяці військовослужбовці склали зброю і пішли коридором вже не до України, а в російський полон. 

Дуже часто з екранів телебачення в промовах військовослужбовців та політиків ми чули одну і ту саму фразу «битися до останнього». Цей вислів лунав ніби приречення, проте військовослужбовці різних підрозділів, які боронили Маріуполь, гідно виконували накази та чекали на обіцянки підмоги та деблокади. Що ситуація патова, остаточно стало зрозуміло на самій Азовсталі. Кільце оточення стискалося все більше, колосальні жертви, багато поранених, нестача медикаментів та їжі, але всі вони щохвилини жили з вірою, що їх врятують. 

Сьогодні ми, як родини постраждалих під час теракту в Оленівці захисників Маріуполя, можемо стверджувати, що подвиг абсолютно всього гарнізону знецінено. Почесний полон перетворився на пекельний, який триває до сьогодні. 

Відомо, що 2 жовтня 2024 року Ірина Верещук зустрілася з родинами військовополонених. Вона наголосила на тому, що Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими має покращити комунікацію з родинами. Представників нашої ГО «Спільнота Оленівки» на цю зустріч, на жаль, не запросили. Тим самим лишили нас права бути почутими. 5 квітня 2024 року ми просили повторну зустріч з Андрієм Єрмаком, лист було перенапрвлено до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. А тепер по факту вийшло, що відбулася зустріч з заступницею Андрія Борисовича, а нашу спільноту не запросили. 

Такий підхід серед державних установ щодо нашої організації є систематичним. Ми маємо можливість відвідувати зустрічі, які ініціюємо самі – на інші нас не запрошують. Наприклад, від Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими нам повідомили, що список присутніх складає Богдан Охрименко. Коли ми порушували питання, чому ГО «Спільнота Оленівки» не запрошують на зустрічі, в яких беруть участь інші спільноти, відповідь приголомшила: «організацій багато, не вистачає місць», «з якими організаціями від Маріупольського гарнізону ви спілкуєтесь, щоб вони могли вам передавати інформацію з зустрічей». 

Про яке покращення комунікації може йти мова, коли ми стикаємось з постійним ігноруванням? Нам не залишають вибору, окрім як діяти публічно. 

Нагадуємо ГО «Спільнота Оленівки» перша та єдина на сьогодні ініціювала проведення пресконференції з президентом України та всіма учасниками перемовин щодо виводу військовослужбовців з Азовсталі в полон. Ми, родини військовополонених, постраждалих під час теракту в Оленівці, хочемо говорити з президентом України Володимиром Зеленським про створення окремої перемовної групи задля порятунку всього Маріупольського гарнізону. На сьогоднішні серед усіх звільнених з рф немає навіть і половини людей, які виходили в полон за наказом.

 Пане президенте, нам є про що поговорити!