Винагорода за патріотизм - життя в полоні

29 вже не днів і не тижнів, а місяців полону для захисників Маріуполя. Пішов третій рік але, на жаль, досі не всі розуміють критичність ситуації. Наші надії на обіцянки їхнього порятунку обернулися тим, що сьогодні на конкретні питання нам відповідають загальною статистикою. Чи припустимо це, хоча б із моральної точки зору?!

Військовослужбовцям обіцяли деблокаду, підмогу, а в результаті змогли зробити лише «почесний полон» і велике питання, хто до нього має причетність?!

У липні цього року Кирило Буданов родинам військовополонених, поранених під час спланованого теракту в Оленівці, відповів, що в полоні багато українців (була названа цифра, вона велика і приблизна; оголошувати її не будемо; це тисячі людей) і він нікого не виділяє. Тобто, коли військовослужбовці виходили в полон з Азовсталі, кількість полонених була меншою в рази. За цей час проводилися активно обміни полоненими з інших напрямків. І в результаті черга для полонених з Азовсталі до свободи лише збільшується, бо збільшується і кількість полонених.

І тут мова не про виділення людей чи порівняння, а про честь, гідність і відповідальність сказаному слову! Адже полон захисників Маріуполя з Азовсталі був не самовільним, було надано наказ та обіцяно порятунок.

Маріупольський гарнізон гідно стояв на обороні міста в критичних умовах та повній облозі. Суспільство, так само як і родичі військовослужбовців, за весь час не почули жодного прізвища, кому б оголосили підозру про здачу півдня країни, що в результаті і призвело до трагедії в Маріуполі. Але ми бачили, як під час цих жахливих подій роздавалися високі нагороди.

ГО «Спільнота Оленівки» провели велику кількість зустрічей із представниками Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Омбудсманом, керівником Офісу Президента, керівником ГУР. На більшості зустрічей були присутні і представники МКЧХ. Висновок із цих зустрічей: МКЧХ та ООН не виступали гарантами збереження життя для військовослужбовців, які вийшли в полон з Азовсталі. Це було сказано чітко, без заперечень від представників української сторони. На запитания, чому своєчасно гарнізон не вивели з оточення, Андрій Єрмак відмовився відповідати посилаючись на те, що він не військовослужбовець. Також ще в січні 2024 року Кирило Буданов сказав родинам постраждалих під час теракту в Оленівці, що ми не готові знати правду про події на Азовсталі. У липні цього року, ми змогли поговорити з очільником ГУР більш відверто і стало зрозуміло, що цю правду не готові розповісти країні.

Висновок один: родин не даремно просили про тишу, аргументуючи, що «галас» заважає роботі. Наше мовчання призвело до того, що частина суспільства сприймає трагедію Маріуполя, як віддалене минуле, яке ворушити не на часі або взагалі не варто. У цей час родини військовополонених зіштовхнулися з реальністю: 3–4 місяці минули вже давно й сьогодні нам говорять «забудьте про справедливість її не має».

Для нас питання повернення захисників Маріуполя з полону й питання не потрапляння в обміни важкопоранених під час теракту в Оленівці було і є на часі.

ГО «Спільнота Оленівки» відкрито заявила про бажання говорити з президентом Володимиром Зеленським. Ми відкрито написали наші ініціативи, перелік питань і попросили замінити одне з інтерв’ю на розмову з нами, родинами постраждалих під час теракту в Оленівці.

Володимир Олександрович, ми чекаємо на відверту розмову з вами.