Оборонно-промисловий комплекс України: сценарії 2025 року

Інвестиції в оборонно-промислову галузь, вступ України до НАТО, незворотне зміцнення обороноздатності держави та стратегічний економічний потенціал — ключові елементи Плану перемоги Президента Володимира Зеленського, який він презентував Парламенту та міжнародним партнерам.

Технологічні Сили України проаналізували, які ключові фактори впливають на реалізацію Плану Президента в оборонно-промисловому комплексі та навели можливі сценарії розвитку вітчизняної оборонки в наступному році.

Фактори розвитку вітчизняного ОПК

Державне регулювання. Приватним виробникам потрібна стабільність. Особливо в частині законодавства, що визначає процедури оборонних закупівель та процес контрактування. Чим частіше і хаотичніше відбуваються зміни, переглядаються правила, щобільше компанії змушені перебудовувати свої операційні процеси та адаптуватись до нових умов. Це вимагає ресурсів і часу та гальмує розвиток. А головне — невизначеність і нестабільність законодавства ускладнює планування виробничих циклів та створює ризики для постачання озброєння Силам оборони.

Цінове регулювання. На сьогодні держава контролює порядок формування ціни та собівартості продукції, регулярно змінюючи правила та регулювання. Натомість є перевірений шлях ціноутворення — ринок. Якщо є замовлення, завантажені виробництва, то і собівартість на продукт падає. Саме ринкові умови ціноутворення стимулюють сталий розвиток сектору. А ще — дозволяють інвестувати в інновації та розширення виробництва.

Фінансові спроможності держави. Обсяги видатків та розподіл держбюджету є одним із найвагоміших чинників, що впливають на оборонні закупівлі. Можливості бюджету не дозволяють повною мірою фінансувати закупівлю озброєння та військової техніки у приватних виробників. Як наслідок, приватні компанії змушені шукати альтернативні джерела фінансування, скорочувати обсяги виробництва, звільняти персонал або ж релокуватися за кордон.

Ринки збуту. Єдиним замовником озброєння для приватних виробників залишається держава. Поки локальні компанії обмежені в експорті, суттєво скорочуються виробничі можливості приватного ОПК. Це також створює надмірну залежність від держконтрактів і обмежує можливості для диверсифікації бізнесу. Відкритий експорт дозволить завантажити виробництво на повну, сприятиме зростанню ВВП і надходженню валюти. А виробництво більших партій продукції знизить собівартість зразків.

Підтримка українського виробника. Конкуренція бізнесів та пропозицій можлива лише за рівних умов. У той час як інші країни надають підтримку локальним оборонним компаніям, українські виробники залишаються без преференцій від своєї держави. Водночас імпортери озброєння та техніки мають більше свободи при постачанні комплектуючих та техніки в Україну. Відсутність такої підтримки для вітчизняних виробників обмежує їхні можливості для розвитку на внутрішньому ринку. Ми ж маємо розуміти — підтримка локального виробника підвищує нашу обороноздатність та стимулює інновації.

Інституційна стійкість держапарату. Часті кадрові зміни в Уряді та державних органах впливають на сталість необхідних для розвитку індустрії змін та реалізацію довгострокових цілей. Це підвищує невизначеність для бізнесу, який залежить від державного регулювання, та створює додаткові бар'єри для оборонних закупівель. Кадрові зміни не мають впливати на контрактування зброї та її постачання ЗСУ.

Співпраця з країнами-союзниками. Наша міць та стійкість на полі бою в тому числі залежать і від допомоги партнерів та союзників. Вони постачають озброєння для армії, фінансують виготовлення в Україні техніки та зброї для ЗСУ та допомагають покривати дефіцит держбюджету. Однак партнерство — це не односторонній рух. Ми маємо почати змінювати парадигму наших відносин, коли в очах партнерів Україна не лише просить про допомогу, а є сильним партнером для Заходу. Спільні підприємства між українськими та іноземними компаніями, проекти, сприятимуть розвитку нових технологій і розширенню виробничих потужностей.

Місцезнаходження виробників озброєння. Згідно з дослідженням Технологічних Сил України 85% компаній замислюються про перевезення виробництва за кордон або вже його здійснили. І запит на подальшу релокацію зростає. Для нашої нацбезпеки та обороноздатності держави критично важливо мати на території України повні цикли виробництва озброєння. Їхня відсутність навпаки впливає на спроможності українського війська в середньо та довгостроковій перспективах. Місцезнаходження виробників озброєння — це ще й про людський капітал та технології. І вони мають залишатися в Україні, посилюючи державу.

Куди рухається українська оборонка

Зазначені фактори визначають, якими будуть стимули, барʼєри або ж можливості для розвитку української оборонки. Можливих сценаріїв три — "status quo", негативний та позитивний.

"Status quo". За цього розвитку подій ми припускаємо, що українські виробники продовжують працювати за умовами, які існують з 2023 року, без суттєвих змін у нормативно-правовому середовищі, бюджетних процесах чи ринкових умовах. Це обмежує їхній потенціал розвитку та створює загрозу втрати конкурентних позицій на міжнародних ринках.

На вітчизняний ОПК може очікувати негативний сценарій, якщо ситуація для ведення оборонного бізнесу в Україні продовжить погіршуватися. Йдеться про непрацюючі ринкові механізми, заблокований експорт, відсутність ефективної політики оборонних закупівель, зокрема короткострокове й непередбачуване контрактування. Наближають до негативного сценарію і економічні перешкоди для національних підприємств, як от складнощі з отриманням кредитів, та нестабільність регуляторного середовища. Як наслідок — втрата індустрії через релокацію, залежність держави від імпорту озброєння та відсутність працюючих механізмів для ведення бізнесу..

Що ж вважатиметься позитивним сценарієм для українських виробників зброї? ОПК потрібно те, що і кожному бізнесу: ринкові умови, конкурентне середовище, стимули, а не перешкоди для діяльності. Цьому посприяла б політика протекціонізму щодо українського виробника, а також запровадження перехідних (від одного бюджетного періоду) та довгострокових на 2-5 років контрактів на закупівлю озброєння. Сьогодні законодавство дозволяє держзамовникам у сфері оборони укладати договори, які зазвичай повинні реалізовуватись в межах одного бюджетного року, тобто до 31 грудня. Це ускладнює і виробництво, і постачання озброєння армії. Наприклад, певні види високотехнологічної зброї виробляються до 9 місяців, а держава може зробити замовлення на той чи інший вид техніки навесні або влітку. Відповідно постачання такої техніки у поточний календарний рік, як вимагає цього законодавство, неможливе. А виробничі потужності підприємств простоюють до підписання контракту та отримання передоплати.

Не менше важливими є й умови для розміщення виробництв — надані спеціальні підземні приміщення. Здача в оренду таких вільних приміщень, що знаходяться на балансі держави, дозволила б забезпечувати безперебійний процес виготовлення зразків озброєння для потреб Сил безпеки і оборони. І найголовніше — чіткий механізм контрольованого експорту озброєння надлишкового чи незатребуваного ЗСУ озброєння до країн-партнерів, з якими підписані безпекові угоди

На десятому році війни й в умовах необхідності щодня давати відсіч ворогу на полі бою вибір — очевидний. Позаяк "status quo" та негативний сценарії послаблюють нашу обороноздатність та забезпеченість армії озброєнням під час війни. Тоді як позитивний сценарій може наблизити перемогу, забезпечити розвиток оборонної галузі України та зростання ВВП внаслідок відкриття експорту. А ще — зробити нашу державу новим центром військових технологій в світі.