Чи потрібен новий гравець на ринку закупівлі озброєнь для Міноборони?

29 листопада 2024 року Кабінет Міністрів України видав розпорядження № 1191-р, яким перерозподілив 23 млрд бюджетних коштів на закупівлю боєприпасів до Державної прикордонної служби України. Це рішення вже спровокувало шквал конструктивної критики.

Згідно з повідомленнями у медіа, 27 листопада Держприкордонслужба отримала пропозицію від посередницької фірми щодо можливості постачання в Україну великої партії боєприпасів. Однією з умов постачання боєприпасів зазначається 100% передоплата.

Абсолютно логічно, що у громадянського суспільства постало питання доцільності такого кроку та адекватності рішення.

При Міністерстві оборони створена Агенція з оборонних закупівель (АОЗ), яка має проводити ретельне планування та реалізацію закупівель такого роду продукції. Вже вироблені певні запобіжники, що унеможливлюють контракти із ненадійними фірмами-прокладками. Також АОЗ розробила механізми, які сприяють зменшенню ціни боєприпасів, які постачаються  в Україну з-за кордону. Напрацьований перелік недоброчесних фірм, які не виконують свої контрактні зобов’язання. 

Окрім АОЗ, на ринку закупівлі озброєння в Україні діє “Укроборонпром” “руками” своїх спецімпортерів, котрі мають багаторічний досвід ведення бізнесу у цій сфері.

На сьогодні, як АОЗ, так і Укроборонпром, випрацювали певні запобіжники від недоброякісних фірм – постачальників.

Отже, поява нового гравця без  належного досвіду на цьому ринку, а також перша ж інформація щодо сумнівного контрагента –  одразу спонукає до роздумів: а чи немає корупційних ризиків у цій справі?

На думку НАКО, подальші кроки Держприкордонслужби, Міноборони та Кабміну, навіть попри війну, мають бути максимально транспарентними. Все для того, щоб продемонструвати відсутність корупційної складової.

Держприкордонслужба має передусім отримати відповіді на низку запитів. Кабмін, своєю чергою –  повинен перевірити цю інформацію.Зважаючи на суспільний резонанс події –  громадянське суспільство має знати відповіді на ці питання.

Яку саме інформацію, на нашу думку, має надати компанія-постачальник ?

• Копія витягу з комерційного реєстру (запис про компанію) та/або будь-який інший документ (свідоцтво про право власності, профіль діяльності тощо), 

• Контактна інформація про реєстраційні дані компанії (дата реєстрації, ідентифікаційний номер, офіційна адреса тощо), власники/ акціонери, керівники та дозволена діяльність.

• Копія дійсного офіційного документа (ліцензії), що дозволяє компанії здійснювати зовнішню торгівлю товарами військового призначення та/або подвійного використання. 

• Наявність складських потужностей постачальника. 

• Наявність на складі заявленої кількості товару. 

• Інформація про готовність товару до огляду на складі.

• Ціна за одиницю в євро на умовах доставки. 

• Умови оплати.  

• Графік доставки в Україну. 

• Виробник (країна) товару. 

• Рік випуску. 

• Термін придатності товару.

•  Інвентарний номер НАТО (NSN) у разі наявності. 

• Підтвердження того, що є технічна документація на товар, сертифікати походження, сертифікати якості на заявлені боєприпаси. 

•  Специфікація упаковки.

Окремо має бути відображена можливість технічної перевірки представниками України (у такому випадку – також і кінцевим споживачем, Міноборони) наявності товару перед підписанням Договору.  Важливо передбачати час на перевірки –  бо у випадку із закупівлею прикордонниками на це витратили лише 10 днів

Така інформація покаже в першу чергу, Держприкордонслужбі, чи варто витрачати державні гроші в умовах війни на сумнівні контракти. 

Державні органи на рівні Кабінету міністрів України мають аналізувати комерційні ризики. Якщо щось пішло не за алгоритмом або викликає занепокоєння – то цю роботу повинне зробити громадянське суспільство. У підсумку –  мають бути висновки щодо профпридатності тих посадовців, які готують подібні рішення.