ПРО ВСТУП ДО НАТО, ПРОТЕ НЕ ЗАВЗЯТО

Якби не нещодавня зустріч з народним депутатом України, який доволі активний у виконанні своїх службових обов’язків, постійно відвідує засідання Верховної Ради та хоча й інколи, але виступає в національних ефірах, - не став би, мабуть, писати цю статтю.

Так, люди, які не мають відношення до державної служби, не займають управлінських посад, не мають впливу в силу своєї професіх на громадське суспільство можуть дозволити собі трактування тих чи інших положень міжнародних чи національних актів на основі емоцій, керуючись «бачив по телевізору», «чув по радіо», «один розумний дядько казав» тощо.

Але коли особа із значком «Народний депутат України» стверджує, що стаття 5 Статуту Організації Північноатлантичного договору (Північноатлантичний альянс або НАТО) зобов’язує всіх членів Альянсу стати на збройний захист сторони-учасника, яка зазнала нападу, і що Україна у разі вступу до НАТО обов’язково буде під захистом збройний сил Організації, - вибачте!

Тут потрібні роз’яснення, зокрема для «розумних дядьків», яких люди дивляться і слухають /на жаль, в нашій країні посада, звання, вчена ступінь, купа дипломів і відзнак продовжують слугувати замінником дійсно авторитетної думки).

Стаття 5 Статуту НАТО:

«Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх: і, відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє законне право на індивідуальну чи колективну самооборону, підтверджене Статтею 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй, надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні…».

1. Так, збройний напад хоча б на одну із сторін Альянсу вважається нападом на них усіх.

Все зрозуміло.

2. У разі здійснення такого нападу кожна із Сторін надає допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили..

 Також усе зрозуміло, якщо уважно почитати. Сторони після збройного нападу на партнера вирішують, яку саме допомогу йому надати: фінансову, матеріальну, зброєю/боєприпасами, радниками/інструкторами/спеціалістами, а, можливо, введенням військ однієї, кількох чи усіх держав-учасниць.

Все, окрім введення військ, Україна сьогодні отримує від НАТО, не перебуваючи у ньому. Звичайно, членство в Альянсі збільшує безпековий потенціал, однак не факт, що після нашого вступу до НАТО в Україну при черговому нападі будуть введені війська хоча б однієї з країн-учасниць – Статут не містить обов’язковості це робити.