Оборонні закупівлі 2025: виклики та рішення
Україна продовжує свою боротьбу за свободу і незалежність. Ніхто з нас не знає, коли закінчиться війна чи її поточна фаза. Але навіть у випадку перемирʼя або миру питання якісного і своєчасного забезпечення збройних сил не буде знято з порядку денного. А поки війна триває, процес забезпечення армії спорядженням, технікою, засобами захисту, паливом чи їжею має вдосконалюватися. Завчасне планування, прозорість торгів і локалізація залишаються ключовими завданнями, але водночас виникають нові виклики у сфері оборонних закупівель, які потребують оперативних і якісних управлінських рішень. Розглянемо основні з них.
№ 1. Локалізація: від декларацій до реальної державної політики. Одним із ключових завдань 2025 року буде впровадження і розширення застосування локалізації, адже навіть коли імпортний товар коштує стільки ж, скільки український, для держави все одно вітчизняний товар в результаті на 20-30 відсотків дешевший — гроші в державі, податки, заробітна плата, гроші в економіку. Попри готовність українських виробників забезпечити армію якісною продукцією, вони досі стикаються з численними перешкодами:
- Проблеми у верифікації локалізації. Як перевірити, що продукція дійсно вироблена в Україні, а не імпортована з мінімальним доопрацюванням чи взагалі тільки пакуванням та маркуванням? Необхідно розробити ефективні механізми контролю та перевірки ступеня локалізації, запровадити механізм відповідальності.
- Проблеми з недобросовісними посередниками. Як уникнути ситуацій, коли компанії видають імпортовану продукцію за українську, як це було у випадку з в'єтнамськими зимовими костюмами? Тільки якісним контролем реальності виробника.
Для того, щоб мати перевагу над іноземцями, українські виробники потребують навіть не державної підтримки, а хоча б відсутності перешкод для розширення виробничих потужностей і модернізації. В оборонних закупівлях локалізація та захист вітчизняного виробника — шлях до безпеки, незалежності та суверенітету.
№ 2. Планування. Вчасне планування оборонних закупівель є вирішальним фактором їхньої ефективності. 2024 і 2025 — це вже не 2022 рік, коли хаотичність і терміновість закупівель можна було виправдати форс-мажором. І самим нападом росіян, і тим, що наші Сили оборони збільшилися в кілька разів. Зараз ми вже розуміємо обсяги необхідних товарів і послуг, розуміємо основні "вузькі місця" виробництва і постачань.
Іноді відсутність планування веде до проблем і у виробників, і у війська. У 2023 році затримка оголошення тендерів на постачання бронежилетів призвела до того, що частина виробників не встигла підготувати сировину. Як наслідок, строки постачання затягнулися, що поставило під загрозу забезпечення військових. Деякі контракти на постачання одягу було укладено із заздалегідь неспроможними постачальниками, всупереч голосним попередженням ринку, і — як результат — розірвані контракти та некуплений одяг.
Тому і план закупівель, і оголошення тендерів, і укладання договорів має бути увідповіднене з нормальними бізнес-практиками. А станом на сьогодні процеси досі залишаються місцями хаотичними, а часто затягуються через бюрократію, недосконалу координацію між державними структурами та постійні зміни у вимогах до продукції та виконавців. Це веде до зривів термінів оголошення тендерів, до перемоги сумнівних підрядників без власного виробництва чи відпрацьованих каналів постачань, а це веде до або зриву строків постачання, або до постачання неякісної продукції.
Закупівельний процес 2024 року показав, що на сьогодні ручне керування вже втратило сенс. В оборонних закупівлях за тиловим напрямком можна безпечно повертатись до процедур, що використовувались до початку повномасштабного вторгнення — до торгів із застосуванням електронної системи закупівель. У цих процедурах вже передбачено можливість застосування локалізації, обмеження участі недобросовісних постачальників і захист інтересів сторін закупівель через орган оскарження. Також ці закупівлі із самого початку мають скорочені терміни проведення.
Планування закупівель, чіткий графік тендерів і формування довгострокових контрактів з виробниками та постачальниками дозволить заздалегідь планувати закупівлю сировини та завантаження виробництва, що забезпечить своєчасне виконання замовлень. Так, в одному із довоєнних років Міноборони провело майже всі закупівлі наприкінці травня з адекватними термінами постачання — як результат, всю продукцію було поставлено своєчасно і згідно з технічними вимогами, а порушення термінів постачання мали винятковий характер.
№ 3. Прозорість і контроль. Корупція у сфері оборонних закупівель залишається однією з найбільших загроз. Спрощені процедури, які були впроваджені під час війни, мають і зворотний бік: вони створюють можливості для зловживань і з боку замовника, і з боку виконавця. Механізм судового розгляду, навіть за спрощеною процедурою, все одно неодноразово вів до зриву торгів і навіть постачань. Крім того, на моє запитання під час заходу ДОТу щодо річниці його діяльності, коли системою Prozorro будуть виконуватись рішення судів, заступниця міністра економіки Надія Бігун прямо та відверто відповіла що ніколи, оскільки виконання судових рішень не передбачено електронною системою закупівель.
Тому, слідом за ефективним плануванням, треба повертати й повноцінну процедуру торгів, в тому числі — відновлювати роль Антимонопольного комітету як головного арбітра державних закупівель. Відсутність можливості оскаржувати рішення в АМКУ зменшує прозорість закупівель і відкриває шлях до зловживань.
Крім того, як у випадку з локалізацією, Державний оператор тилу й інші відповідальні за закупівлі структури мають чітко дотримуватися принципу, що великі контракти мають отримувати виключно компанії з підтвердженим досвідом і необхідними потужностями. Тому потрібен суворий контроль за кваліфікацією учасників тендерів. Бо саме прихід на торги фірм-одноденок веде потім до зриву постачань.
№ 4. Стандартизація і стабілізація вимог. Одна з проблем, з якою мають справу й українські, й іноземні виробники — державний замовник час від часу має звичку у випадковому порядку змінювати вимоги до того, що замовляє. Наприклад, змінювати вимоги по крою одягу для військових за вкрай обмежений час до оголошення тендеру. А це, відповідно, не дає часу виробникам переналаштувати виробничі процеси чи логістику замовлення тканин, фурнітури тощо. І такий підхід стосується не тільки одягу.
Іноді таке "переписування технічних вимог" виглядає як спроба лобіювання конкретного виробника, який заздалегідь про такі зміни знає. Щоб уникати таких проблем, необхідна нарешті розробка єдиних і стабільних стандартів. Це теж питання планування і відповідальності держави. На мою думку, доцільно взагалі встановити пряму заборону змінювати технічні вимоги та специфікації протягом бюджетного року та за три місяці до його початку. Це дасть можливість підготовки до виробничого процесу — заздалегідь купити необхідні матеріали, комплектуючі, підготувати виробництво.
№ 5. Зрозумілі правила бронювання. Під час війни сотні тисяч кваліфікованих працівників були мобілізовані, і у потребі мобілізації ніхто не має сумніву. Але для українського бізнесу, особливо для тих, хто обслуговує оборонні контракти, необхідне розуміння з боку держави: важко планувати власну діяльність, коли правила і підходи до бронювання змінюються рандомно раз на 3-6 місяців. Це підживлює і так наявний ризик дефіциту кадрів. У нашій галузі — легкій промисловості — це відчувається не так гостро (через високу частку жінок), але інші галузі промисловості відчувають це питання дуже гостро. Останні зміни до порядку бронювання встановили вимоги щодо заробітної плати до працівників у розмірі не менше 2,5 мінімальних заробітних плат, що є проблемою для галузі легкої промисловості, оскільки в цій галузі середня заробітна плата нижче.
Тому від держави потрібні саме зрозумілі та передбачувані підходи до мобілізації й бронювання. В тому числі для того, щоб бізнес міг спокійно планувати свою роботу, якісно виконувати оборонне замовлення, давати роботу українцям і сплачувати податки на утримання армії.
Якщо держава зможе дати якісну відповідь на кожен з перелічених викликів, 2025 рік стане вирішальним у вдосконаленні системи забезпечення армії. Для більш ефективної роботи планування та зміни політики закупівель мають передбачати консультації з бізнесом, ключовими асоціаціями, такими як Федерація роботодавців України, Спілка українських підприємців тощо. Цього, на жаль, системно не відбувається. Лише в окремих випадках Кабмін, Мінекономіки та Міноборони радяться з бізнесом щодо власних дій.
Вирішення ключових викликів, таких як ефективне планування, локалізація, прозорість, стандартизація вимог і передбачуваність у питаннях бронювання, дозволить значно підвищити якість постачань і забезпечить стабільну роботу національного виробника. Це не лише посилить обороноздатність країни, але й стимулюватиме економічний розвиток, створення нових робочих місць та наповнення бюджету, а також зменшення залежності від імпорту.
Успішна реформа оборонних закупівель потребує злагодженої співпраці між державою та бізнесом, а також впровадження чітких правил, які стануть базисом для довгострокового розвитку. Україна має унікальну можливість побудувати сучасну та прозору систему оборонних закупівель, яка стане не тільки запорукою перемоги, а й фундаментом для післявоєнного відновлення, в тому числі для експорту всього, що стосується військової справи. У нашому турбулентному світі це надійне джерело грошей і багатства для нашої країни.
