Про державу без ілюзій.

Бажання бути схожими на когось, ким ми не є, наприклад на американців, британців чи ізраїльтян у нас завжди закінчується псевдо реформами, які породжують цинізм та ілюзію прогресу. Це те, що завжди відбувалося і відбуваються зараз в Україні.

Ми бездумно копіювали вільний ринок, натхненно цитуючи Адама Сміта, не розуміючи головної різниці між капіталізмом і тим що у нас. При капіталізмі створюються нові потужні промислові одиниці, які дають роботу не тільки громадянам, а й малому та середньому бізнесу.

При кримінальній системі управління нічого не створюється. Високорентабельні державні підприємства, які були збудовані державою на гроші народу, привласнюються купкою пройдисвітів, які використовуються ними для власного збагачення. Про підвищення рівня населення не йдеться. Таким чином ідея Адама Сміта в українських реаліях – це фіговий листок, прикриваючись яким «еліти», десятиріччями розкрадають країну та гноблять бізнес.

Колись писав про державну спроможність яка визначається спроможністю державних інституцій реалізовувати державну політику. В нашому випадку відсутня і державна політика, і інституції. Перетворивши державні структури на майданчики задоволення капризів меншості - українці відмовились від спроможності держави. Кабмін і міністерства стали клановими осередками, які працюють на інтереси псевдо еліти. За прикладами ходити далеко не потрібно: Міненерго, МОУ, Мінфін і т.д. Хто за цим стоїть всім відомо.

Як наслідок державний сектор економіки в Україні не виконує свою головну роль – не забезпечує безпеку та соціальні гарантії. Це тому, що стратегічні галузі незаконно монополізовані – та ж енергетика. Дійшло до того, що Енергоатом став товариством, тепер його доля буде нагадувати долю Центренерго. З часом він перетвориться на кримінальну клоаку.

Державна вугільна галузь знищена в угоду однієї людини – Ахметова, щоб не створювати йому конкуренцію. Надра розроблюються без контролю держави, той же бурштин чи видобуток газу з нафтою. Не кажу вже про фармакологію, яка працює за принципом: «Не лікувати, а вбивати». Цей перелік можна продовжувати довго.

Якщо підходити до справи з державницьких позицій, то важко переоцінити роль державного сектора економіки, він потрібен як запобіжник економічного занепаду і подальшого зубожінню населення. Погоджуюсь з тим, що більшість з трьох тисяч держпідприємств, які зараз стоять на обліку у ФДМУ не потрібні. Але ж стратегічні, які пов’язані зі здоров’ям нації, її безпекою, мають бути під жорстким контролем держави. І тут не про форму власності, тут саме про контроль.

У США стратегічні галузі працюють з приватним капіталом, але ж там нема ахметових. Чому? Тому, що держава, як сторожовий собака пильнує за їх роботою. До речи, цю функцію у нас мали б виконувати Антимонопольний комітет та ФДМУ.

Україна приречена самостійно пройти шлях від кримінальної до спроможної держави. От тільки успіх неможливо імпортувати, його можна створити лише власними цілеспрямованими зусиллями.

Держава має бути спроможною, від цього залежить наша безпека та добробут. Держави не повинно бути багато, але ж ті структури, які залишаться мають бути здатними ефективно реалізовувати державну політику.

Тема державної спроможності та ролі державного сектора економіки має перетворитися на суспільний дискурс. Свою позицію я озвучив. Чекаю на вашу реакції та готовий до адекватного, тобто аргументованого обговорення.