Маріонетки олігархів: як політичні технології створюють українцям ілюзію вибору

Сьогодні Водохреще і захотілось нагадати про таке потрібне очищення нашої країни від внутрішніх ворогів.

Багато людей вірять, що протягом останніх 30 років в українській політиці йшла ідеологічна боротьба між різними партіями та фігурами, які їх очолюють: спершу між Кучмою-Симоненком, потім Ющенком-Януковичем, а зараз Порошенком-Зеленським. Правда полягає у тому, що у Верховній Раді ніколи не було представлено жодної ідеологічної партії. Натомість, наші псевдоеліти постійно спекулювали на темах мови, релігії, національної памʼяті, етнографічної розмаїтості та цивілізаційного вибору України між сходом і заходом. Вони руйнували майбутнє нації заради власного збагачення або угод із зовнішніми ворогами, а коли настав критичний момент, вони не вберегли країну від війни.

Сьогодні, проливаючи свою кров, ми пожинаємо те, що було посіяно десятиліттями, поки ми не контролювали обраних нами політиків.

На старті своєї новітньої державності Україна була найрозвинутішою республікою Радянського Союзу, яка мала колосальний науково-технологічний, індустріальний, ресурсний та транзитний потенціал. Ми повинні були стати супердержавою та визначати політику на усьому Євразійському континенті як ще й найбільша країна Європи за територією. Україна успадкувала найпотужнішу у Європі армію за кількістю особового складу, озброєння та техніки. Ми мали 52 мільйони освіченого населення з високою кваліфікацією, значні поклади природних ресурсів, високотехнологічні виробництва. Українці досліджували космос, будували авіаносці та першими у світі наблизились до відкриття штучного інтелекту.

Замість того, щоб реалізувати цей потенціал на користь народу, пострадянські еліти використали його для власного збагачення. Зерна корупції були посіяні ще на етапі підписання декларації про незалежність, а за часів президентства Леоніда Кучми вони пустили коріння й залишилися системною проблемою аж до сьогодні. Відтоді, як олігархічні групи у 90-х роках всупереч антимонопольному законодавству приватизували республіканське майно та зосередили величезні багатства у своїх руках, модернізація економіки та зростання добробуту були зупинені, а кожен наступний президент лише зміцнював їхній вплив. Ми втратили 10 мільйонів українців ще до початку війни у 2014 році. Жодного з топ-політиків, які протягом десятиліть приймали короткозорі рішення, ставили особисту вигоду вище за інтереси країни й дозволяли корупції стати нормою, досі не покарано.

Втім, ключова причина втрати колосального потенціалу України після 1991 року та кровопролитної війни, яка триває вже понад 10 років, полягає не у слабкості судової системи чи правоохоронних органів.

Наша найбільша біда — небажання суспільства контролювати дії влади.

Українці звикли обирати собі ідолів та кумирів та перекладати на них відповідальність за своє життя. Замість того, щоб особисто відстоювати інтереси своїх родин, та забезпечити належне виконання владних функцій обраними менеджерами, українці чекають на месію, який зробить всю роботу замість них.

Сьогодні стоїть питання виживання української нації. Нам критично важливо модернізувати силовий блок, спрямувати всі ресурси в першу чергу на підтримку Сил оборони, очистити економіку від шкідників та паразитів, розвивати новітні технології, постійно тримаючи у фокусі нашу демографію. Теперішня система, яка понад 30 років нищила наш потенціал і наше майбутнє, не здатна вирішити ці питання. Власне, єдиний шлях до виживання — це радикальне скорочення держапарату: звільнення 80% чиновників, скорочення міністерств учетверо, скорочення невоєнних державних витрат до 20% ВВП та обмеження функцій держави до безпеки, юстиції, міжнародної діяльності та податків.

Проте, систему так просто не зламати. Для захисту свого панівного становища олігархічна пропаганда малює нам нову пару антагоністів: Залужний-Зеленський. Видимість напружених відносин між ними — це лише видимість, за допомогою якої олігархат прагне здійснити передачу влади від одного свого кандидата іншому. Залужний, Зеленський і Порошенко – це три політичні фігури, образи яких створені технологами голови адміністрації Януковича Сергія Льовочкіна, який служить українському олігархату для маніпуляції громадською думкою. При цьому обдурений українець повинен думати, що він щось змінив своїм вибором і тихо чекати на чергову порцію манни небесної.

Але народ, загартований війною, вже так просто не обдурити. Україна вистояла на початку вторгнення завдяки армії та сильній волі громадянського суспільства.

Я бачу, що суспільство починає усвідомлювати свою відповідальність за дії влади. Це вселяє надію і тому ми з однодумцями започаткували та розвиваємо антикорупційний рух “Спротив”. Ми маємо усвідомити, що зміни починаються з кожного з нас. Вірю в мудрість українців та докладу всіх зусиль до рішучого спротиву олігархічній системі. Радикальне скорочення ролі посадовців, прозорість бюджетів та залучення громадян до контролю за чиновниками — це наш шлях до побудови сильної, вільної, квітучої України, де кожен громадянин матиме право на гідне життя та щастя.