Клімат продиктує підсумок російської війни в Европі

Нинішня стратегія ЕС/НАТО щодо росії виглядає як повільне удушення, з окремими проявами бажання повернутися до звичного бізнесу з нею. Европейські лідери не наважуються чесно повідомити своїм громадянам про неминуче погіршення життєвих стандартів, тим паче про відкрите воєнне протистояння з росією. Тому ми й чуємо постійні мантри Заходу про те, що він не перебуває в стані війни з москвою, і бачимо беззубу реакцію на численні акти агресії на европейській території з боку цього східного сусіда. Розрахунок на те, що врешті-решт в кремля закінчаться гроші, зброя або люди, і війна зупиниться сама по собі, так що Европа й не встигне сильно зіпріти. Вона, звісно, висловлює скорботу з приводу великих втрат України, однак вважає їх неминучими і ледь не очевидними в цьому геополітичному рівнянні. На майбутнє росії дивляться крізь призму ядерного нерозповсюдження, а також із пристрасними хоча цілком наївними сподіваннями на те, що колись хороші демократичні росіяни нарешті вхоплять кермо російської влади.

Ця стратегія могла би спрацювати, як це вже було в 1980-х роках, якби не новий невідпорний фактор – кліматичні зміни. Завдяки багатьом науковим дослідам ми тепер доволі точно можемо спрогнозувати глобальні та регіональні кліматичні тренди.

Глобальна тенденція цілком ясна і страшна: ми стали свідками прискореного глобального потепління, котре сягнуло 1,6°С в 2024 році. Рекордні рівні антропогенних викидів парникових газів; скорочення льодового, сніжного і хмарного альбедо; зміна метаболізму рослин під стресом з поглинанням кисню і виділенням вуглекислого газу; очищення повітря від охолоджувальних сірковмісних газів; перетворення океану і суходолу з поглиначів на джерела вуглецю – всі ці недавно зафіксовані явища вказують на ще більше і скоріше пекло на Землі.

У Північній Америці: опустелювання західного узбережжя і затоплення східного; повсюдне виснаження ґрунтових вод; хімічне забруднення Середнього Заходу і Мексиканської Затоки; потужніші й частіші смерчі й урагани з багатомільярдними збитками; постійні й обширні пожежі зі смогом на тисячі кілометрів; спричинені високими температурами регулярні аварії електромереж; акти саботажу екоактивістів проти нафтопроводів і багато інших негативних подій занурить цей континент у власні клопоти з послабленням трансатлантичного зв’язку. Зрештою, США не очікують широкомасштабного наземного вторгнення своїх російських чи китайських супротивників у близькому майбутньому і тому більш схильні до ізоляціонізму. Крізь призму змін клімату можна розглядати і нинішні територіальні претензії до Канади чи Гренландії, хоча для того, щоби адаптуватися до неминучого, не завжди обов’язково окуповувати вашого сусіду.

В Европі: смуга Середземномор’я поступово стає непридатною для життя через нестримний каскад тривалих високих температур, посухи, пожеж і повеней зі знищенням врожаїв і родючих земель, що веде до голоду, переповнених мегаполісів, колапсу фінансової й економічної систем. Сповільнення й зупинка Атлантичної Меридіональної Циркуляції, яка очікується до 2050 року, зробить европейський клімат різко континентальним з літніми температурами плюс 45-50°C і зимовими мінус 40-45°C. Цей фактор і зсуви в кількості й розподілі опадів зруйнує сільське господарство із загрозою продовольчій безпеці. Европейці зазнають дефіциту прісної й питної води через танення альпійських льодовиків, які наповнюють основні річкові басейни, так само як і засолення прибережних зон та ґрунтів внаслідок підйому рівня води світового океану. Південні і Східні кордони континенту штурмуватимуть багатомільйонні юрми кліматичних і воєнних мігрантів, загострюючи внутрішні проблеми і конфлікти в ЕС. Деглобалізація й економічна деколонізація Глобального Півдня порушить ланцюжки постачань і позбавить европейські компанії стабільного притоку дешевих ресурсів і значних фінансових доходів. Внаслідок такого розвитку подій европейська економіка почне страждати і скорочуватися, що виллється в соціальні заворушення і військову слабкість. Европейці не повернуться в печери чи припинять своє існування, але їхнє життя стане дуже тяжким.

Китай може захопити Тайвань, але він теж серйозно потерпатиме від змін клімату, особливо його густо заселена південно-східна частина. Русла річок Янцзи і Хуанхе висихають і міліють, а наявність 98 тисяч дамб може призвести до техногенних катастроф. Близька війна за прісноводні запаси Гімалаїв цілком реалістична. Гонитва за нарощуванням потужностей відновлювальних джерел енергії та виробництвом електромобілів на тлі зрослих обсягів видобутку вугілля, імпорту нафти та розробки родовищ рідкоземельних мінералів робить китайську інфраструктуру переобтяженою, екосистеми на межі колапсу і економіку несталою.

Тим часом кліматична реальність в російській федерації буде хоча й не ідеальною, але цілком терпимою і точно ліпшою, ніж будь-де, завдяки розташуванню в арктичній і помірній кліматичних зонах, велетенській території і природним ресурсам. Періодичні пожежі або витоки метану в Сибіру позначаться на стані всієї планети, натомість Арктика без льоду створить москві нові перспективи для судноплавства, розвідки корисних копалин і воєнної експансії.

Европейці й американці помилково міряють росіян на свій власний аршин, будучи переконані, що розсудлива людина ставить ліберальні свободи, успішну економіку і високі стандарти життя вище за дикунську й загрозливу поведінку. В реальності ж росіяни готові харчуватися капустою й ріпою, аби лишень насолодитися занепадом Заходу і похвалити за це своїх правителів. Вони не стільки прагнуть кращого життя, як хочуть довести своїх ворогів до тих злиднів, в яких самі і животіють. В цьому фундаментальна різниця між цивілізацією і варварами. З цієї причини нинішня стратегія Заходу "повільно зварити в окропі російську жабу" ніколи не спрацює. Додайте сюди кліматичний фактор – і стає очевидно, що час на боці росіян. Европа звариться першою.

Отже, які варіанти вижити мають европейці?

Якщо вони й далі сподіватимуться, що переживуть росію, то їх буквально зітруть з мапи світу – як кліматичні зміни, так і російське вторгення.

Російський план полягає в тому, аби заморозити війну в Україні, утримавши окуповані території, відновити й поповнити втрати і за декілька років напасти на Европу у стані кліматичного хаосу, економічного занепаду і військової імпотенції. Як засвідчили недавні опитування громадської думки, більшість населення ЕС не готові захищати власну землю від зовнішнього агресора. Це чудова новина для російської армії, яка завжди рада бомбити европейські міста й фізично винищувати европейські народи. Підкупити чи покластися на милість росіян буде неможливо: з якого дива їм зупинятися, якщо вони можуть отримати все окупувавши цілу Европу? По ходу діла вони бавитимуться в улюблену гру: використовуючи одні етнічні групи, щоби завоювати інші, аж поки не дійдуть до Атлантики. Різня буде всюди.

Другий варіант – це сподіватися, що росія ласкаво прийме кліматичних мігрантів з Европи. Що ж, ті "щасливі" втікачі закінчать свої життя гаруючи на російських арктичних нафтових полях або уранових родовищах або ж стануть гарматним м’ясом для нових воєнних експансій.

Третій варіант – це знищити росію першими і то якомога швидше. (Для тих, хто лякається ядерного удару чи розповсюдження: про ядерне роззброєння або контроль над озброєннями можна домовлятися, але неможливо домовитися з кліматом.) Тоді стане набагато легше мати справу з новими незалежними державами, які постануть після розпаду російської імперії. Реалізуючи цю мету, европейці не просто відновлять собі доступ до цього великого евразійського ринку і природних ресурсів, але й зможуть фізично туди переселятися великими групами, щоби уникнути найгірших кліматичних сценаріїв. При цьому европейцям доведеться змагатися з мільйонами кліматичних мігрантів з Глобального Півдня, які теж розглядають територію рф як майбутнє кліматично безпечне місце для переселення. Тому час тут грає дуже важливу роль.

Отже, знищення на випередження російської імперії – це вже не просто індивідуальне завдання України, а екзистенційний імператив для всієї Европи заради кліматичного порятунку, збереження внутрішнього демократичного устрою й забезпечення довготривалої безпеки.

Олександр Александрович, український дипломат

* Автор висловлює власні думки. Його позиція може не збігатися з позицією уряду України.