США. Політика невизначеності продовжується.

Суспільство поділилося на дві загальні групи, одна з яких – це «еліти» з обслугою, які не бажають перемоги Україні, а друга – це значна частина українців, які роблять все можливе й не можливо за ради перемоги.

Звісно за таких обставин очікувати перемогу на полі бою і знищення російської армії – марна справа. Оскільки економіка, політика, система управління – все працює в режимі мирного часу, додайте до цього ще вакханалію з прийняттям рішень. У нас Зеленський з ранку може сказати, що не п’яді української землі, а увечері вже готовий залишати території росії, бо виявляється ми слабкі.

Але ж, є ще одна причина наших поразок і ховається вона не тільки у цілком зрадницькій політиці доморощених «еліт», а ще й в поведінці по відношенню до України, з боку наших партнерів, і в першу чергу США. Коли пішов з посади президента Байден, багато хто з полегшенням зітхнув, серед них був і я. Тільки от з приходом Трампа нічого не змінюється. Нам казали: дочекайтеся інавгурації, не поспішайте, …дочекалися і що відбулося такого, чого ми ще не бачили?

Політика невизначеності, щодо українського питання, залишається сьогодні такою ж, як і при Байдені. Риторика Білого дому та ж сама, як і була - слово перемога не вживається, а ні президентом, а ні його командою. Йде незрозуміла гра з путін, а в цей час знищується ціла нація. Важко це назвати допомогою чи навіть турботою.

Нас урезонюють, мовляв: а що ви хотіли, якщо ваш президент взагалі нічого не робить для перемоги, навіть не помічає мародерства космічних масштабів? Як ви можете розраховувати на допомогу США, якщо ви не завжди політкоректно відгукуєтесь про новообраного президента Америки?

Але ж, ці доводи мене не чіпляють, бо вони далекі від моралі та звичайного практицизму. Так, дійсно, Зеленський поганий і з ним не бажано співпрацювати. Тоді ж, шановні друзі, дайте ЗСУ зброю, яка у вас іржавіє на складах, яку ви утилізуєте за непотрібністю, грошей не давайте, тільки зброю і ми стабілізуємо фронт та одразу проведемо вибори. В чому проблема? А проблема в тому, що, як мені здається, вільна й успішна Україна не потрібна росії, так же, як і Штатам. Тому і спостерігаємо ми всю цю мляво текучу трихомонаду з допомогою.

Мораль. Насправді це не погано, хоча і жахливо. Цинізм, яким нас почують партнери може ж таки спонукає нас до думки, що нікому ми не потрібні. Що ніхто за нас нашу волю і незалежність виборювати не буде. Що потрібно закочувати рукава та направляти всі свої сили на відсторонення цих паскудних «еліт» від керування країною і ставати вже нарешті справжнім джерелом влади.

Впевнений, коли до нас дійде така проста істина і ми почнемо працювати над цим, розуміючи що фронт зсередини не менш важливий, ніж фронт зовні, тоді й партнери до нас будуть відноситися, не як до придуркуватих аборигенів, а як до гідного народу, який заслуговує на повагу та незалежність.

7 кроків до перемоги