Про 50%, які стали каменем спотикання у спілкуванні між Україною та США

Так про які 50% йшлося у запропонованому Бессентом тексті угоди? Якщо мова про 50% від існуючих ліцензій на видобуток, то це дійсно схоже на рекет. Сподіваюся, що це не так. Оскільки розумію, що мова може йти тільки про 50% доходів від нових ліцензій на видобуток.

Але тоді це – запрошення сходити на побачення всліпу або рівняння з двома невідомими. Бо з того, що є в пресі, незрозуміло, скільки вони готові інвестувати у Фонд, про який йдеться в документі, а ми не можемо точно сказати, де і скільки в нас запасів тих корисних копалин, які цікавлять США.

Якщо справді ця пропозиція стосується ще не розвіданих ресурсів, це означає, що перед тим, як почати видобуток, необхідно здійснити дуже дороговартісні роботи з дослідження покладів, щоб зрозуміти, зокрема, чи є економічна доцільність їхнього видобутку. Це може тривати від 5 до 20 років і не гарантує позитивного результату.

В України дійсно є значний потенціал і у нафті, і у газі, і в критичних матеріалах та мінеральних ресурсах, але розвідка й аналіз цих запасів не проводилися. І ми лише теоретично знаємо, що вони є, а скільки коштує розвідка і чи буде економічна доцільність у видобутку, ніхто точно не знає.

Для прикладу наведу цифри з корпоративної стратегії "Нафтогазу" розливу 2021 року, яка була підготовлена фахівцями з міжнародним досвідом і розумінням фінансових ринків. Лише для фінансування програм розробки, сейсмічної розвідки та видобутку з нових родовищ (brownfield) газу необхідно було б вкласти 20 мільярдів доларів протягом 10 років.

Дуже схоже, що пропозиція американської сторони була не економічною угодою, а політичною домовленістю. Економічною вона могла би стати, якби США чітко визначили свої фінансові зобов’язання з наповнення Фонду й готовність інвестувати саме у розвідку потенційних поки що родовищ.

Цікаво, чи продовжиться обговорення алгоритмів освоєння українських ресурсів і коли.