Ця війна не спринт, а марафон

З 14-го року я висловлюю декілька простих тез, які для мене актуальні й сьогодні:

- Ця війна не спринт, а марафон.

Дивно, що доводиться це повторювати на 12 рік війни. Чомусь всі думають, що кінець вже близько, а по факту за поворотом поворот.

- Ми маємо безмежно бути вдячні за будь-яку підтримку усім хто її надає, американському народові, європейцям, японцям, корейцям, туркам, усім...

Ми маємо з усіма вибудовувати союзи та військово-технічне співробітництво тощо, але...

Але планувати своє життя та витрати так, ніби ніякої допомоги не було і ніколи не буде. А відповідно вкладатися у власний ВПК, власну армію, власну економіку.

- Ми можемо мати будь-які союзи ззовні, але якщо ми не будемо єдині в середині, то не виживемо, як країна. Вся наша історія про це.

І якщо вже плануємо жити у вільній Україні, то в нас попереду тільки робота, кров, піт та боротьба бо...

- Бо Демократія та Свобода це не результат чи здобуток, а безперервний процес.