Україна-США: Коли зупиниться зупинення вогню?

Перше перемир’я. 15 лютого 2015 року я приїхав на передову в 72-гу бригаду, яка стояла в полі за Волновахою ближче до Донецька. Це був перший день першого на той час всеосяжного припинення вогню. Воно сталося після підписаного 12 лютого в Мінську «Комплексу заходів на виконання Мінського протоколу».

Саме там не стріляли. Мене мирно навіть борщем нагодували. Але тоді ж десь ішли бої. Вікіпедія нагадує, що того дня російські терористи завдали 112 ударів по позиціях українських військ. В день всеосяжного припинення вогню воювали!!! Стріляли і наступного дня. По всій лінії фронту бої відновилися вже не пам'ятаю точно, але за пару днів. Тобто дуже швидко. З ініціативи росіян.

Так що не поспішайте радіти підсумкам переговорів у Суадівській Аравії. Поки що. Треба дочекатися, що скаже російська сторона. А щодо її згоди в мене сумнів. Їй це все треба подати як перемогу. А яка перемога, коли українські війська перебувають на Курщині? Москалям кров з носу треба їх звідти вибити.

Саме тому ослаб тиск на інших ділянках фронту і відбулося перекидання військ на Курщину. Так кажуть військові експерти.

До речі, зважаючи на призупинення для нас розвідувальних даних, можливо, перекидання робилося ще й у координації з американцями - щоб наші війська не помітили таких дій. Я не наполягаю на цьому, але і виключати не можу. Бо лише упороті трампофани можуть вірити, що їхній фаворит зробився знову союзником України. Союзників, навіть для досягнення благородної мети, не оббріхують, як це робив Трамп.

Те, що росіяни не дуже налаштовані справді припинити вогонь свідчить чергова дронова атака на нашу територію вже після оголошення спільної української і американської заяви. І мене дуже гризе сумнів, що вони погодяться зупинити вогонь. Тобто формально може і дадуть згоду, але тут же порушать її, звинувачуючи в цьому українську сторону.

Цікаво, яку тоді позицію займе Трамп? Пристане на брехню рашки і почне знову Україну звинувачувати, чи таки завалить нас зброєю, як він обіцяв зробити у разі відмови москви миритися? Мене щось мучить сумнів, що він пристане на нашу сторону. Адже зрадивши раз, що йому заважає зрадити вдруге?

Сам факт підписання свідчить про те, що скандал у Білому домі 28 лютого не був запрограмований. Ця думка не є популярною, бо більшості народу сподобалася незламність і нестримність Зеленського, який всупереч рекомендаціям сенаторів, з якими він зустрівся до початку імпрези в Білому домі, почав публічно наїжджати на США і отримав скандал. Це замість того, щоб мирно представити підписання угоди про рідкісноземельні матеріали та й розійтися. Дипломатія не поле бою. Там інші критерії. Скандали їй не на користь.

Після конфлікту в Овальному кабінеті відбулися нові обстріли, які поцілили нашу критичну інфраструктуру. Під час паузи, коли була призупинена передача розвідувальних даних. Можливо, це стало причиною більшої нашої вразливості.

Нині перед зустріччю Україну консультували британці. Ймовірно, це зумовило відносний успіх. Правда, виникає питання: а чому британці? У нас нема своїх діячів з багатим міжнародним досвідом, які б могли дати слушні поради? Той факт, що делегацію очолював ніким не обраний і ніким не затверджений Єрмак, я виношу за дужки, адже це стало звичним явищем. Його дипломатичні потуги з організації самітів миру виявилися мильними бульбашками.

Звісно, українсько-американську заяву можна сприймати лише як перший крок. Вона не відповідає на купу запитань, які накопичилися. Ключове з них: що робити з окупованими територіями? Україна навряд чи зможе відмовитися від них. За нинішніх реалій один правильний варіант: не визнавати їх російськими за прикладом балтійських країн, яких свого часу окупував СРСР.

Дуже прикро за кримських татар. Якщо для українців з Криму вся територія України є батьківщиною, то для кримських татар батьківщина лише Крим. І вони там перебувають під владою народу, який вже організував їхній геноцид. Чи не повториться це знову з тими, хто наважився залишитися на тій території? Власне, зараз і відбуваються репресії по відношенню до всіх незгодних. Це переважно кримські татари.

Поки що питань більше, ніж відповідей. Найближчим часом ми почнемо отримувати їх.