Про інститут військових адвокатів

Двічі колега (адвокат і військовослужбовець юридичної служби Міністерства оборони) тут написав в колонці про підтримку військової адвокатури - https://censor.net/ua/blogs/3544440/viyiskova-advokatura

На жаль, немає змоги тиснути подібний бложик на Цензорі, але оскільки ряд аргументів викликає нерозуміння, дозволю собі тут трохи прокоментувати. Перед тим як читати цей допис, дуже раджу прочитати оригінальну колонку, щоб було зрозуміло, про що йдеться нижче.

Ілля Костін - прошу звернути увагу.

Цитата:

Військова адвокатура, яку Ізовітова намагається зобразити як хворого з хоспісу, необхідна саме військовим.

Це дуже сумнівне твердження. Те, що військовим необхідні сильні інституції для захисту їх прав, це безсумнівно. Але чи підходить на цю роль військова адвокатура? Зовсім ні. Перше, з чим одразу зіткнуться військові у разі запровадження такого інституту - це обмеження права на захист. В Україні 70 тис адвокатів. Чи буде стільки ж військових адвокатів? Дуже сумнівно. Корпус військових юристів (judge-advocates) у всіх родах збройних сил США (армія, флот, авіація) складає близько 10000 з понад 2 млн діючих військовослужбовців. По аналогії, виходячи з чисельності Сил оборони зараз і в мирний час, можна прогнозувати, що кількість військових адвокатів, тобто тих, хто втілює право на захист, може скласти до 4000 при військових штатах, і до 1000 в мирний час. Чи означає зменшення кількості потенційних провайдерів захисту прав з потенційних 70000 до потенційних 3-4 тисяч, тобто у майже 20 раз? Очевидно що так.

Цитата:

Світова практика та досвід нашої війни з 2014 року довели: цивільна система правосуддя не може ефективно забезпечувати військову дисципліну та правопорядок в армії, що воює.

На жаль, світова практика говорить про зворотнє. Суттєві обмеження, крім тих, які повязані з держтаємницею, у справах, які розглядаються військовими трибуналами чи в рамках дисциплінарного провадження, існують лише в збройних силах авторитарних або близьких до цього режимів, де війська мають роль "останнього доводу" режиму, а про права людини, і тим паче військовослужбовця, говорити не доводиться. Приклади:

- до країн, у яких система військової юстиції (включаючи захисників) повністю ізольована від цивільного правосуддя, належать Китай, КНДР, Іран, В'єтнам, Лаос, Оман, ОАЄ, Єгипет. Тобто, в цих країнах ступінь ексклюзивності військової юстиції є високим: військові юристи (або офіцери) монополізують функції захисту та обвинувачення; цивільні адвокати або прямо заборонені законом чи судовими правилами, або просто не існує механізму їх допуску. Це створює самодостатнє середовище правосуддя.

- серед країн з частково ізольованою системою військової юстиції, можна знайти США, Сполучене Королівство, Пакистан, Канаду, Індію, Ізраїль, та росію. Наприклад, законодавство США чітко закріплює право на цивільного адвоката у військових судах; обвинувачений британський військовослужбовець має право найняти цивільного адвоката для захисту в військовому суді, якщо він цього бажає, і на практиці багато обвинувачених обирають представництво ззовні (особливо за серйозними звинуваченнями) або поєднання цивільного адвоката з військовим юристом, який надає допомогу. Міжнародні норми (наприклад, керівні принципи ОБСЄ) тепер рекомендують, щоб військовослужбовці мали "доступ до незалежних юридичних консультацій та представництва" і щоб адвокати були незалежними від командування, навіть у військових судах.

Цитата:

Досвід показав, що цивільні адвокати мають обмежені можливості для ефективного захисту військовослужбовців. Їхній вплив у внутрішній армійській ієрархії мізерний. Адвокати просто не є частиною військової системи і часто не мають достатньої кваліфікації для роботи у військовій сфері.

Тотально не розумію, на який саме досвід посилається автор. Обмежені можливості, мізерний вплив адвокатів у внутрішній армійській ієрархії спричинений зовсім не відсутністю у них ромбів на погонах чи штатно-посадової категорії. Причиною цього є інше, а саме мовчазна змова командирів всіх рівнів "не виносити бруд назовні", і захищати "своїх сучих синів", бо вони "свої". Яскраві приклади з моєї практики: за ненадання відповіді на адвокатський запит командир був покараний "внесенням подання Командувачу СВ" (але відповідь на запит так ніколи і не надійшла); перевірка ВСП не знайшла нічого дивного у раптовій появі в діловодстві наказу командира частини, датованого 31 грудня, при тому що про такий наказ ніхто не чув до квітня наступного року; заповнений юристом військової частини від імені військовослужбовця бланк пояснень, в якому від пояснює перелом своєї щелепи падінням на слизькому асфальті, ні в кого не викликав запитань, попри те, що лише зовнішніми діями вдалось змусити командира частини направити матеріали щодо побиття військового до ДБР, як такі, що містять ознаки злочину.

Цитата:

Тим часом військовий потребує захисту не лише в адміністративних чи кримінальних провадженнях, а й у питаннях дисциплінарних стягнень чи навіть підготовки юридичних підстав для військових операцій.

Варто зауважити, що дотримання прав військовослужбовця при дисциплінарному провадженні чи підготовці юридичних підстав для військових операцій забезпечується і зараз, власне, помічниками з правової роботи та юрисконсультами юридичної служби МОУ та ЗСУ. Приведу цитати зі Статуту внутрішньої служби:

Помічник командира бригади з правової роботи (юрисконсульт бригади) у мирний і воєнний час відповідає за організацію і стан правової роботи в бригаді. Під час збройного конфлікту помічник командира бригади з правової роботи (юрисконсульт бригади) виконує обов’язки юридичного радника командира бригади. Юридичний радник командира бригади під час збройного конфлікту надає консультації командуванню щодо дотримання норм міжнародного гуманітарного права, правил застосування сили та щодо проведення інструктажу особового складу з їх виконання.

Помічник командира бригади з правової роботи (юрисконсульт бригади) зобов’язаний: давати правову оцінку фактам порушень військової та трудової дисципліни в бригаді; перевіряти відповідність вимогам законодавства проектів наказів, інших документів правового характеру, що подаються на підпис командирові бригади.

Інша справа, що знову ж, рівень виконавської дисципліни залишає бажати кращого: помічники командирів з правової роботи вкрай рідко залучаються в процесі планування операцій, і автору, без сумніву, це мало б бути відомо; оскільки помічники з правової роботи та юрисконсульти безпосередньо підпорядковані командирам, які власне і приймають рішення про накладення дисциплінарного стягнення, вони не мають ефективної можливості припиняти надмірне використання повноважень командирами. Тому ніякої гарантії, що ситуація покращиться із введенням військових юристів, немає. Більше того, як покажуть аргументи нижче, саме інститут військових адвокатів може привести до погіршення.

Цитата:

Цивільний адвокат отримує докази від командування чи слідства вже "постфактум", що часто унеможливлює ефективний захист.

Незрозуміло, чому інститут військових адвокатів повинен змінити цю ситуацію і яким чином. Сам процес проведення службових розслідувань побудований таким чином, що будь-які докази можуть бути надані лише пост-фактум, після вже прийнятого рішення командування. Якщо ВСП, або вище командування здійснює перевірку якихось рішень певного командира - все це відбувається пост-фактум,і військові адвокати ніяким іншим чином не можуть бути залучені до процесу - для цього треба повністю переглядати існуючі порядки. В свою чергу, єдині, хто може вплинути на процеси зсередини - це існуючі і сьогодні помічники з правової роботи (юрисконсульти), які погоджують накази командира по результатам розслідувань, і зобов'язані контролювати дотримання законів командирами. Але ж вони здатні і повинні робити це зараз, у них є всі повноваження, надані тим же МОУ. Інша справа, що вони, на жаль, в чинній організаційно-штатній структурі не мають достатніх гарантій незалежності та ефективності чи юридичної сили своїз рішень. Проте, для виправлення цієї ситуації не потрібно військових адвокатів - лише відповідних рішень МОУ.

Цитата:

Саме для цього і потрібен військовий адвокат. Не просто для представництва в суді, а для забезпечення правового захисту всередині військової системи.

Як вже неодноразово зазначалося вище, для цього вже існують всі інститути, починаючи від штатних помічників з правової роботи і юрисконсультів до цілого управління захисту прав військовослужбовців і урядового уповноваженого.

Цитата:

Але категорично стверджувати, що дотримання цього принципу неможливе у військовій адвокатурі — це просто невігластво.

На жаль, невігластво стверджувати інакше. Принаймні, при існуючих статутах і організаційно-штатній структурі. Колегам варто уважніше зрозуміти основоположні статутні норми, які сьогодні наскрізь пронизують роботу війська:

Необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов’язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов’язки: беззастережно виконувати накази командирів (начальників). Єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази.

Цитата:

військове звання не означає підпорядкування будь-кому за межами командної структури. Інакше лейтенанти юстиції не могли б судити генералів у військових судах гарнізонів.

Цей аргумент взагалі незрозумілий, і навряд чи відноситься до України - хіба що, до Радянської України. В Україні немає ані військових судів, тим паче військових судів гарнізонів, і ще більше немає лейтенантів юстиції, які хоч кого-небудь могли б судити - вже не кажучи про генералів. Здається, колезі було б варто все-таки ознайомитись із віковими писаними і неписаними традиціями офіцерського корпусу, де молодші офіцери не можуть навіть очолювати розслідування щодо старших офіцерів, а ті - щодо генеральського корпусу. Про принцип єдиноначальності, який цементує військове підпорядкування, і непереборний конфлікт цього принципу з принципом незалежності адвоката я вже писав вище.

Що ж до виконання вказівок, приклад триваючих судових процесів над кількома генералами і полковниками яскраво демонструє всю "незалежність" командних структур, про які пише колега - при тому, що гарантії незалежності слідства у законодавстві виписано значно краще, ніж можна собі уявити будь-які гарантії "незалежності" військових адвокатів. Якби Червінський був обмежений до використання лише інституту військових адвокатів, я думаю, він би вже сидів.

Цитата:

Ізовітова стала найактивнішим захисником 36 адвокатів, яких військове керівництво звинуватило у зриві мобілізації та сприянні ухилянтам.

Насправді, дуже погано, що ця фраза сказана колегою адвокатом. Власне, вона є найяскравішим свідченням того, що військова адвокатура нам категорично не потрібна, і навіть заборонена. Бо найгірше у цій позиції те, що колега адвокат, який в той же час є діючим військовослужбовцем, вже не вважає, що будь-яка людина має право на захист, і обов'язок адвоката цей захист надавати. Ні, він вже вважає, що в окремих випадках, які стосуються саме його відомчої належності, адвокати повинні здійснювати свою діяльність з оглядкою на якісь інші фактори, ніж гарантоване Конституцією право на захист. І при створенні військової адвокатури це очевидна доля кожного військового адвоката - стати залежним від системи, поставити на перше місце "честь мундира", а не право на захист, законні права чи інтереси клієнта, та навіть просто презумпцію невинуватості.

Я не буду робити припущень, чому колега так наполягає на необхідності військової адвокатури. Можливо, це справжнє внутрішнє переконання, а не бажання стати частиною цього майбутнього відомства "обраних". Але з аналізу вище видно, що над обгрунтуванням потреби у військовій адвокатурі треба ще багато працювати. А поки триває праця, управління захисту прав військовослужбовців може ретельно зайнятись кількома системними проблемами, що стосуються прав військовослужбовців, наприклад:

- виконання командирами вимог наказу МОУ №27, щодо надання військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, які виконували службові обов’язки у вихідні, святкові та неробочі дні поза пунктами постійної дислокації військової частини, відповідного часу (іншого дня) для відпочинку, у тому числі з можливістю виїзду до місця проживання сім’ї

- вирішення проблеми з компенсацією вартості невиданого речового майна мобілізованим при звільненні, бо Верховний Суд вже декілька разів формував правову позицію на користь того, що така компенсація повинна нараховуватись;

- врегулювання направлення військовослужбовців з бойовим досвідом на БЗВП, виключно через те, що у них немає штьампику у військовому квитку.

Залишаюсь з повагою до обох професій: діючий адвокат, молодший лейтенант юстиції в запасі, ветеран 2015-2016, 2022.

PS: Це не пост в захист НААУ чи його керівницвта. Ця частина історії про НААУ спеціально не обговорюється - це зовсім інша тема, аніж необхідність військової адвокатури.