Тричі мером не будеш?

У деяких медіа натрапив на інформацію про підготовку законопроєкту щодо обмеження кількості термінів перебування на посаді міських голів. А в окремих соцмережах побачив, як злилися в екстазі від такої ініціативи «вічні революціонери», диванні експерти та амбітні політики.

А й справді, ми ж маємо обмеження щодо президента, то чому його нема для міських голів? Відповідь на це питання дає курс лекцій з конституційного права зарубіжних країн, який колись мав нагоду прослухати, навчаючись на юридичному факультеті львівського університету Франка.

Але не будемо ускладнювати в теперішній час спрощень та узагальнень. Адже тепер відповіді можна отримувати і від штучного інтелекту. ChatGPT нам в поміч, як-то кажуть.

Отже, як на мене ключовим питанням є, в яких саме країнах світу зараз діє обмеження кількості каденції для міських голів?

Так-от, ця практика є найбільш поширеною у країнах Латинської Америки. Колумбія, Венесуела, Болівія, Парагвай, Уругвай, Бразилія, Аргентина, Перу - тобто практично всі країни Південної Америки. А в такій країні, як Чилі, у 2020 році взагалі відбулася масштабна інституційна реформа, яка обмежила термін повноважень мерів, причому заднім числом. Як наслідок – 96 мерів з 345 муніципалітетів були позбавлені права балотуватися. Це 25%. І тепер ця реформа вважається унікальною з точки зору її безглуздості.

А Україна взагалі увійде в аннали історії, адже на сьогодні 83% міських голів працюють другий термін і всі вони будуть списані одним папірчиком, а не вибором людей. Оце «перемога»!

Де ще діє подібне обмеження? Філіппіни, Індонезія. Донедавна таке обмеження діяло в росії щодо федеральних міст. Але так склалося, що закінчувався термін повноважень мера москви гаспадіна сабяніна, тому заради нього у 2021 це обмеження окремо було скасоване. Ще одна практика диктаторських країн: міняти законодавство під людину.

У принципі, раз пішла така жара, може, взагалі взяти практику Китаю, де мерів не обирають, а призначає керівна і єдина партія. Я думаю, комусь така ідея сподобається.

Ви запитаєте, а що в Євросоюзі? Куди Україна наче прагне вступити. Такі приклади є, але поодинокі, швидше як виняток з правила. Причому практика їх впровадження показує пониження якості надання послуг мешканцям. У переважній більшості країн ЄС жодних обмежень немає.

Підсумовуючи сказане, кілька висновків.

Перше. Прикро, що наші законотворці займаються дурницями, просовуючи деспотичні практики країн третього світу. І роблять це під час війни, розколюючи суспільство.

Друге. Добре, коли є багато охочих обійняти посаду міського голови. Так працює демократія, коли люди мають змогу обирати найдостойнішого на їхній погляд.

Найкращий кандидат отримує довіру громади і стає міським головою. Це має бути єдиний шлях до перемоги. А не штучні перепони, зокрема законодавчі, для опонента, якого ти не можеш перемогти в чесній боротьбі.

У наших умовах це свідчить про певний розпач і зневіру у власних силах серед новоспечених політиків, яких можна вважати прихильниками течії латиноамериканського каудилізму. Очевидно, свій безнадійний похід Україною вони планують почати з місцевого самоврядування. І це мова, звичайно ж, не лише про Львів, а про дуже багато міст України.