Як держава замість лікування наркозалежних військових таврує їх судимістю

Кожен четвертий український військовий, якого засудили у 2024 році, засуджений за незаконний обіг наркотиків. Це ігнорування масштабної кризи, яка набуває системного характеру.

Спільно зі Школою права УКУ та благодійним фондом "Здорові рішення" ми проаналізували понад 3000 вироків військовослужбовцям, пов’язаними з наркотиками. Статистика демонструє як масштаб проблеми, так й український спосіб її "вирішення".

З початком вторгнення ми виявили більш ніж трикратне збільшення засуджених військовослужбовців за статті Кримінального кодексу, пов’язані з наркотиками – з 9,73% у 2022 до 24,72% у 2024. У 2024 році за зберігання наркотиків без мети збуту засудили 1571 військового.

У якомусь сенсі українські захисники потрапляють у так званий ідеальний шторм. З одного боку — широкомасштабне російське вторгнення, що, як і будь-яка війна (отже, стрес, страх, біль) призводить до зростання вживання наркотичних речовин. Це явище прослідковується з часів Другої світової й далеко не унікальне. У США, наприклад, із 2002 до 2009 року (період війни в Іраку) на 50% зросла кількість розладів, пов’язаних із вживанням канабісу серед ветеранів, що проходили лікування, за інформацією американського Національного інституту з питань зловживання наркотиками.

З іншого боку, на військових чекає українська правоохоронна система з її кількісною ефективністю. Статтю 309 КК України (зберігання без мети збуту) розслідувати та довести в суді відносно легко, — загалом, достатньо затримати людину з наркотиками. А от розслідувати та довести в суді 307 КК України (збут наркотиків) — значно складніше.

Тож поки військові чинять спротив російській агресії, правоохоронна система обирає шлях найменшого спротиву. І концентрується на окремих зберігачах, а не системних збувальниках. Серед умовної тисячі засуджених за незаконні дії з наркотиками у 2013 році було 212 осіб, пов’язаних зі збутом. У 2024 – 80. Серед військових 98% вироків стосуються саме зберігання. Для 84,9% засуджених за наркотики військових ця кримінальна справа була першою.

Тож чи вирішує такий підхід проблему з наркотиками? Ні. Чи зупиняє такий підхід небезпечних людей? Ні, адже в переважній більшості (вісім із десяти випадків, якщо говорити про наркотичні засоби) їх засуджують за канабіс. У дев’яти випадках із десяти — без великих чи особливо великих розмірів зберігання. Тільки 1,5% вироків вказують на підвищений ступінь суспільної небезпеки.

Якщо зберігати чинний підхід, застосовувати репресії і карати споживачів, то протидія незаконному обігу наркотиків стає джерелом нових ризиків.

Насамперед це криміналізація військовослужбовців, яка створює для них нові бар’єри в поверненні до мирного життя. Маючи запис про судимість, бодай штраф, людина відчуватиме обмеження в працевлаштуванні, навчанні, соціальній реінтеграції.

Із судимістю не можна усиновити дитину. Із судимістю ви навряд чи отримаєте кредит у банку. Онлайн-сервіси, на кшталт You Control, закликають перевіряти людину на судимість перед встановленням із нею "будь-яких стосунків" і вимагають для цього лише імені.

І проблема, яку можна було б розв’язати як медичну і психосоціальну, перетворюється на юридичну пастку, яка посилює маргіналізацію і створює додаткові ризики для обороноздатності.

Суд має право у таких випадках призначати примусове лікування. Однак зазвичай не робить цього. У 79% випадків суд обирає штраф, здебільшого мінімальний — близько восьми тисяч гривень. Імовірно, це навіть нижче собівартості розслідування для держбюджету.

Якщо не діяти, наслідки будуть уже далеко за межами наркополітики. І ми можемо отримати нову хвилю соціальної диструкції від військових, які вже заплатили високу ціну і замість допомоги держава запропонувала їм судимість.

Наркозалежність — це хвороба.

По-перше, маємо не нашкодити — продумано декриміналізувати вживання та зберігання наркотичних речовин для власного вжитку. До подібного підходу, першою у Європі, у 2001 році вдалася Португалія. Тоді Лісабон називали героїновою столицею континенту. Декриміналізація разом із ширшою держполітикою не лише не збільшила кількість залежних. Вона, за різними оцінками, у щонайменше чотири рази зменшила смертність від передозувань та вживання героїну. Люди, які більше не боялися кримінальної відповідальності, звернулися за допомогою. Сьогодні з різними формами декриміналізації вживання експериментують й інші держави Європи та штати США.

По-друге, — варто боротися з причинами хвороби (збувальниками), а не її симптомами (вживанням). Це означає перегляд показників ефективності правоохоронців. Розробку нових способів боротьби з виробниками наркотиків. Тренування слідчих та прокурорів.

По-третє, — хворобу потрібно лікувати. Україна мусить перейти до концепції "лікування замість покарання" і сконцентруватися на центрах реабілітації, сервісах для ветеранів, програмах адаптації наркозалежних військових, мобільних наркологічних бригадах. Замість того, щоб розповідати про "нульову толерантність", нам слід проявляти максимальну емпатію. Адже більшість наркотиків насправді покидають організм за кілька днів. А от наша сьогоднішня "боротьба" з ними може нашкодити військовому / ветерану на все життя.