Мирні сигнали Росії: дипломатія чи політична пастка?

30 квітня 2025 року у Кремлі знову заявили про готовність до переговорів з Україною. Речник президента Росії Дмитро Пєсков повідомив, що Москва відкрита до діалогу без попередніх умов, але наполягає, що переговори мають вестися безпосередньо з Києвом, а не через Вашингтон. Заява пролунала на тлі пропозиції Росії оголосити триденне перемир’я з 8 по 10 травня, приурочене до святкування Дня Перемоги.

Українська реакція була стриманою. У своєму зверненні 30 квітня президент Володимир Зеленський назвав таку ініціативу "маніпуляцією", наголосивши: "Щоб припинити війну, не потрібно чекати 8 травня. Потрібно припинити удари, припинити вбивства — й після цього шукати рішення на переговорах". Ця позиція відображає усталену вимогу Києва — жодних переговорів без припинення бойових дій з боку РФ.

Водночас відбуваються й зрушення в дипломатичних ініціативах США. Спеціальний представник Дональда Трампа Кіт Келлог повідомив про погодження Україною минулого тижня в Лондоні 22 пунктів плану дій, запропонованих США для припинення війни. Як зазначив Келлог, обговорення ведеться з Києвом у дусі партнерства, і зараз "черга за Росією". Він також піддав критиці пропозицію про триденне перемир’я, назвавши її "недостатньою та тактичною".

Також США оголосили про перший за адміністрації Трампа прямий експорт озброєння до України на суму $50 млн. Це відбулося паралельно з оголошенням нової стратегічної угоди між Україною та США щодо спільного фонду розвитку в секторі корисних копалин. Угода передбачає інвестиції обох сторін у проєкти на території України — від видобутку до інфраструктури — з реінвестуванням прибутків у відновлення країни протягом перших десяти років. США таким чином не тільки підтримують економічне відновлення, а й фіксують свою роль у безпековій архітектурі майбутнього регіону.

Ці дії, як вважають деякі західні спостерігачі, демонструють готовність США діяти не лише у воєнному, але й у політичному й економічному вимірі. Таким чином Вашингтон сигналізує, що бачить Україну як довгострокового партнера, а не тільки як об’єкт тимчасової допомоги. Водночас це може слугувати сигналом для Москви, що затягування конфлікту не змінює загального курсу Заходу на підтримку Києва.

Паралельно з цим сенатор-республіканець Ліндсі Ґрем, один із ключових союзників президента Трампа, представив у Конгресі законопроєкт "Sanctioning Russia Act of 2025", який передбачає максимальні санкції проти Росії та 500% мито на імпорт товарів із країн, що купують російську нафту, газ, уран та інші ресурси. За словами Ґрема, законопроєкт уже підтримали 72 сенатори, що дозволяє подолати можливе президентське вето. Він наголосив, що ці заходи спрямовані на тиск на Москву з метою досягнення миру, але також є сигналом, що у разі відсутності прогресу російська економіка зазнає серйозного удару.

Росія ж тим часом продовжує активні бойові дії. Протягом останніх тижнів українські міста зазнали чергових масованих обстрілів, що ставить під сумнів щирість намірів РФ припинити війну. 29 квітня росія здійснила чергову атаку дронів на місто Суми, яка призвела до жертв серед цивільного населення. Такі дії підривають довіру до заяв Кремля про мир і змушують західних партнерів розглядати російські ініціативи як інструмент дипломатичної гри, а не реального врегулювання.

На цьому тлі постає ключове питання: заяви Москви про готовність до миру є частиною дипломатичного маневру чи сигналом до серйозних переговорів? Враховуючи одночасність заяв про відкритість до діалогу й продовження обстрілів, західним партнерам варто зберігати обережність. Будь-яке мирне врегулювання повинно ґрунтуватися на дотриманні норм міжнародного права, а не на фактичному закріпленні результатів агресії.

Стабільний мир вимагає не тільки припинення вогню, а й чіткої відповідальності за його порушення. Лише на таких засадах можливе відновлення довіри до діалогу як інструменту врегулювання конфліктів у Європі.

Russian peace signals: diplomacy or a political trap?

On 30 April 2025, the Kremlin reiterated its readiness to negotiate with Ukraine. Russian presidential spokesman Dmitry Peskov said that Moscow was open to dialogue without preconditions, but insisted that negotiations should be conducted directly with Kyiv, not through Washington. The statement came against the backdrop of Russia's proposal to declare a three-day ceasefire from 8 to 10 May, timed to coincide with Victory Day.

Ukraine's reaction was restrained. On 30 April, President Volodymyr Zelenskyy called the initiative a ‘manipulation’, emphasising: ‘To end the war, we do not need to wait for 8 May. We need to stop the strikes, stop the killings, and then look for a solution through negotiations.’ His position reflects Kyiv's consistent demand for no negotiations without a cessation of hostilities by the Russian Federation.

At the same time, there are shifts in US diplomatic initiatives. Donald Trump's Special Envoy Keith Kellogg announced Ukraine’s agreement last week in London on a list of 22 actions proposed by the US to end the war. He said that the discussions with Kyiv are conducted in a spirit of partnership, and now ‘it's Russia's turn’. He also criticised the proposal for a three-day truce, calling it ‘insufficient and tactical’.

The United States also announced the first direct arms export worth $50 million to Ukraine under the Trump administration along with a new strategic agreement with Ukraine on a joint development fund in the minerals sector. The agreement envisages both sides’ investments in projects in Ukraine, ranging from mining to infrastructure with profits reinvested in the country's recovery over the first ten years. In this way, the US is not only supporting economic recovery, but also emphasising its role in the security architecture of the region's future.

These actions, according to some Western observers, demonstrate the US readiness to act not only militarily, but also politically and economically. In this way, Washington is signalling that it sees Ukraine as a long-term partner, not just as an object of temporary assistance. At the same time, this may serve as a signal to Moscow that the prolongation of the conflict does not change the West's overall policy of supporting Kyiv.

At the same time, Republican Senator Lindsey Graham, a close ally of President Trump, introduced the ‘Sanctioning Russia Act of 2025’ in Congress, which imposes sanctions against Russia to maximum and a 500 percent tariff on imported goods from countries that buy Russian oil, gas, uranium, and other products. According to Graham, the bill has already received support of 72 senators, which makes it possible to overcome a presidential veto. He stressed that the bill is aimed at putting pressure on Moscow in order to achieve peace, as well as sends a clear message that if there is no progress, the Russian economy will face a serious blow.

Meanwhile, Russia continues to engage in active hostilities. In recent weeks, Ukrainian cities have been suffered from massive russian attacks, which casts doubt on the sincerity of Russia's intentions to end the war. On 29 April, Russia launched another drone attack on the city of Sumy, which resulted in civilian casualties. Such actions undermine the credibility of the Kremlin's claims of peace and make Western partners view Russian initiatives as a tool for diplomatic play rather than a real settlement.

In this context, a key question arises: are Moscow's statements of readiness for peace part of a diplomatic manoeuvre or a signal for serious negotiations? Anyway, Western partners should remain cautious in the conclusions they draw from russian simultaneous statements of openness to dialogue and continued shelling. Any peaceful settlement should be based on compliance with international law, not on the actual consolidation of the results of aggression.

A sustainable peace requires not only a ceasefire, but also clear accountability for its violations. Only on this basis can trust in dialogue as a tool for conflict resolution in Europe be restored.