Навіщо рашизму мотор, якщо він без гальм?

Аналіз воєнної економіки росії від німецького видання Bild, який сьогодні широко цитується українськими медіа, лишає неоднозначні враження. З одного боку, те, що економіці агресора важко нести тягар відповідних витрат, відстежено фахівцями давно. Попри всі зусилля кремля приховати цей факт, самі ці зусилля найяскравіше свідчать, що проблеми існують, і значні.

З іншого боку, необхідність платити за довгу і тяжку війну, яка такою спочатку зовсім не планувалася, протягом трьох років викликала серйозну перебудову господарських і фінансових механізмів. В принципі, Bild про це й пише. Питанням є, чи здатен путін піти не те що на мир, а просто на припинення вогню, якщо зворотня перебудова економіки "на мирні рейки" потягне різке посилення і без того вже помітної рецесії.

Коротко кажучи, якщо зараз російську економіку значною мірою тримають на плаву оборонні (точніше, вибачте, нападницькі) замовлення, то чи витримає вона відмову від них?

Загальна думка не тільки опитаних німецькою газетою експертів, а й більшості тих, хто вже бралися за тему раніше, зводиться до того, що путін намагатиметься і не пробувати. Якщо його не змусять до того справді серйозні економічні санкції (значно серйозніші за всі вже наявні), або кардинальна зміна кон’юнктури на світових ринках, або потужні військові поразки. А краще все це разом.

Тим часом треба розуміти, що "не хлібом єдиним". Ще далекого 2001 року автор цих рядків уперше почув про закони економіки воєнного часу. Один кримський чиновник (нині давно вже покійний) після інтерв’ю на абсолютно сторонню тему згадав за кавою, як вивчав таку дисципліну свого часу у ленінградському військовому виші. За словами мого співрозмовника, закон економіки воєнного часу є таким, що після досягнення певного відсотка "оборонки" в усьому ВВП розгорнути економіку назад без величезних втрат вже неможливо – і військова агресія стає для такої країни економічно неминучою. Ну або ж її економіка занепадає, як вийшло це з СРСР.

Для юного мене тоді це було одкровенням (хоча, якщо трішечки вдуматися, все абсолютно очевидно). І одразу з’явилася думка, що даний закон прикладається не тільки до економіки. Наприклад, до якої стадії повинна дійти ПРОПАГАНДА, щоб "фарш було не можна провернуть назад"?

Тоді я часто бував у росії. Пропаганда "вставанія с колєн" кидалась в очі вже тоді. В Києві ще ніхто й уявити не міг чогось на кшталт тієї ж Помаранчевої революції – а в Москві діти вже бавилися на 9 травня надувними ракетами з написами "На Америку". Та ж історія з косою Тузла, хто пам’ятає, сталася зовсім не за президентства Ющенка. Помаранчевий Майдан увиразнив і посилив у росії агресивну антиукраїнську риторику на всіх рівнях – але виникла вона не як наслідок; швидше навпаки, наслідком цієї російської політики став той Майдан. А кругла дата "Дня Побєди" в 2005-му виявилася зручним приводом для оформлення та актуалізації ВЖЕ НАЯВНОГО тренду "можемповторіть".

Так само, зрештою, було і з Революцією Гідності. І рівно все те саме, що сказано в попередніх двох абзацах, автор цих рядків писав у колонці (в журналі "Український тиждень") влітку 2013-го, коли кремль влаштував Україні Януковича неоголошену, але більше ніж відчутну як економічну, так і інформаційну війну всього-то через наміри підписати Угоду про економічну асоціацію з ЄС.

Тоді ж і там же я писав, що механізм подібної війни передбачає постійне "наростання градусу". І задавався питанням, чи перейшов путінський режим ту межу пропагандистської накрутки, після якої перехід від інформаційної агресії до збройної стає неминучим – як це буває в економіці воєнного часу, яку відкрили мені задовго до того за кавою в Сімферополі.

Тож сьогодні (і завтра, і післязавтра) умовному путіну не просто важко буде повернути в мирне русло свою економіку. Крім цього, немає й жодного шансу повернути в адекватний спосіб мислення своє, скажімо так, суспільство. Це Штати у свідомості росіян поколіннями малювали як супостата – але рівного супостата. З ними ця свідомість цілком припускає якусь "нормалізацію відносин", якщо так скаже вождь (і то, звичайно, з каменем за пазухою).

Україна в подібну формулу не вписується. "Примирення з українською частиною російського народу", віру в яке путін висловив у нещодавньому фільмі про себе, вже за формулюванням можливе тільки при відмові українців від існування самих себе.

Логіка економіки воєнного часу, як і логіка такої ж пропаганди, не передбачає тривалої зупинки по лінії зіткнення. Не тільки по Дніпру, а й по Південному Бугу, чи Збручу, чи Тисі. Навпаки: чим далі, тим більша інерція. Якщо не зупинити цю машину там, де вона вже є, далі це буде значно важче – тут все просто. А "українська частина російського народу" піде їй на пальне.

Сторінка автора в Facebook.