Хроніки «зради» і «перемоги»

«Перемога»

Рік тому були затримки з постачанням озброєнь. Як згодом з’ясувалося — до кінця року попередня адміністрація США так і не змогла поставити все, що планувалося. Так хотіли «допомогти».

Україні катають істерики щодо ударів по нафтогазовій інфраструктурі, бо потрібна російська нафта на ринку і щоб не дай Боже Росія не постраждала.

Спокійно дають Росії торгувати нафтою.

Європейці навіть і не чухаються щодо організації іншого формату безпеки та щодо виділення грошей на оборону.

Удари по території РФ західною зброєю заборонені.

Істерик ніяких немає щодо «зрад».

«Зрада»

Що зараз?

Ціни на нафту впали, тож у росіян відчувається реальний дефіцит бюджету. Бо нинішній адміністрації російська нафта та газ непотрібна.

Ніхто не довбає мізки щодо ударів по нафтогазовій інфраструктурі. Удари інтенсивно йдуть, запроваджуючи реальні, а не фіктивні санкції.

Поставки озброєння йдуть.

Санкції не зняті.

Китай просить забезпечити безпеку Сі Цзіньпіну під час параду на Червоній площі, фактично визнає спроможність ЗСУ це зробити. Тобто одна ядерна держава просить неядерну державу забезпечити безпеку їх лідера на території іншої ядерної держави.

Можливості України щодо ударів по території Росії та блокади портів Новоросійська різко зросли.

Європейці забігали щодо укріплення оборони та виділення грошей. У тому числі на ВПК України.

Йдуть суцільні істерики в Україні «про зраду».

Я нічого не переплутав у логічних зв’язках? А то в нас якісь істерики катають щодо переговорів Трампа і Путіна і хто там і що комусь сказав, забуваючи, що було раніше та не аналізуючи фактів.

Нас це не повинно цікавити. Ми не впливаємо на ці процеси. Потрібно формувати власні важелі тиску, щоб диктувати свою волю. Україна може це зробити виключно зброєю власного виробництва та конкретними кроками.

І тут виникають інші питання. Це США винні в тому, що Кабмін не може організувати виробництво достатньої кількості озброєння? Чи в тому, що НБУ саботує організацію фінансування оборонки? Чому цього немає?

Українці повинні навчитися ставити конкретні питання, щоб отримувати конкретні відповіді у тих процесах на які ми маємо конкретний вплив. А не сидіти й займатися захопливою політологією, яка до нас не має жодного стосунку.

Наприклад, блокада портів Новоросійська з боку України (якщо потрібно топити танкери. Ніхто нам нічого вже не скаже. Якщо є, звісно, така можливість. Але це знов питання то Кабміну та НБУ) і блокада з боку ЄС танкерів у Балтійському морі (наприклад, через негативних вплив на розмноження риб у цьому морі. Флот для цього є. Прецеденти затримки та конфіскації суден теж є)  — це те, до чого ми маємо змушувати їх, а не слухати белькотіння про «ультиматуми» та нові «пекельні санкції».

Це призведе до того, що переговорний процес із Росією буде не про обговорення якихось віртуальних планів, які ніколи не працюватимуть, а про конкретне обговорення графіка введення військ на територію України. Через ці порти проходить 80% товарообігу Росії. Тому ми повинні чітко й ясно усвідомлювати і зосереджуватися на конкретиці, а не розглядати картинки та читати та обговорювати маячню. Хоча це звісно легше.